Мова

  Скіфи, сколоти, пелазги, трипільці, сармати, кимерійці, таври, тури, бористени, алани, анти, поляни, це один і той самий народ. Скити утворили, контактуючи з аборигенами, унікальну праслов'янську мову, яка являла собою санскрит змішаний з іраномовною говіркою.

   Згодом  царські скіфи повернулися на Батьківщину, де осіли у Північному Причорномор'ї і утворили Велику Скіфію. Галина Водяк розповідає – "символом Тархуна була тризуба блискавка, яку він носив у одній руці, а іншою – розмахував сокирою. Можливо, тому Геродот писав, що окрім різних місцевих Богів, царські скіфи поклоняються також Посейдону (скіф.Тагімасадас або Фагімасад (Θαγιμασάδας), безумовним атрибутом якого також був тризубець. 

   До речі, Геродот до нас доніс інформацію про те,  як саме цих Богів називали скіфи своєю мовою: Арей, Табіті, Папай,  Апі,  Гойтосір, Аргімпаса, Фагімасад (Геродот IV.59)."

• Скіфською мовою:

• Гестія (Ἱστίη) називається Табіті (Ταβιτί)

• Зевс — Папай (Παπαῖος);

• Земля — це Апі (Ἀπί). У скіфів «апі»  – «земля», натомість в ведичному санскриті та авестійських текстах «ап», «апас», а також в перській мові «āb» – це термін для води.

• Аполлон (Ἀπόλλων) — Гітосір, Гойтосір (Γοιτόσυρος)

• Небесна Афродіта (Ἀφροδίτη) —  Аргімпаса (Ἀργίμπασα)

• Посейдон (Ποσειδέων) —  Тагімасадас або Фагімасад (Θαγιμασάδας).

• У них є звичай робити зображення, жертовники та святині для Ареса, Арея (Ἄρεϊ), але не для жодного іншого бога.

   До сьогодні збереглися на письмі близько 400 скіфських слів. Приміром, однією з особливостей української мови є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов – перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в [i]: "столи – стіл" і т.д. Ікавізм – це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла".

   Олена Каганець: З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи").

  У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів".

  У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській – єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня.

  Також у скіфській множина передавалася через "ата" – так, як в українській при зменшуванні: "лоша – лошата", "цуценя – цуценята" тощо.

   Водночас у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов. Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії – Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це – "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших.

  Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром до сьогодні збереглося прізвище кримських греків – Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму.

  В українській мові зустрічаються явні скіфські прізвища. Приміром, Саєнко, від скіфського "сай" – воєнний ватажок, цар.

 До речі, збереглися ще древніші цілком українські прізвища ще доскіфського індоіранського спадку – Рахманин (від рахманів, тобто волхвів чи брахманів), Шудря.

   Є прізвище Сакович – можливо, від назви сарматського племені "саки". І місто з такою ж назвою в українському Криму.

  До сьогодні в Україні широко присутні кілька сучасних імен індоіранського походження, не обов'язково скіфського, а, можливо, сарматського: зокрема, Оксана та Руслан.

   Оксана індоіранськими мовами значить "світла". Відомо, що Роксаною звали дружину Олександра Македонського, з якою він узяв шлюб під час свого азійського походу. Раніше таких імен було більше. Відомі імена антських князів середини І тисячоліття після Різдва Христового зі скіфською чи сарматською часточкою "гаст" – Ардагаст, Радагаст, Анангаст, Доброгаст тощо. Ще в 13 столітті ім'я Доброгаст фіксується літописом на Галичині.

    Що вже казати про Бабая, яким в Україні досі лякають дітей – "спадкоємця" скіфського головного божества Папая.

   Збереглося чимало цікавих скіфських слів. Наприклад "крк" – горло. Досі є українське слово "карк" – це задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. В Хорватії острів і протока звуться Крк – гирло. А в Україні є місто Керч.

   Чим українська історія цікава – що коли придивитися, виявляється, що ніщо нікуди не зникло. На золотих пластинах – скіфи в шароварах, а також замальовок з античної геми із зображенням єдиного мудреця-негрека з числа Семи античних мудреців.

Микола Стригунов:

 А, ще у запорізьких козаків був звичай ховати своїх померлих коней на окремому кладовищи. Це, також, яскраво скіфський звичай. В жодного іншого народу такого звичаю не було. А, зачіска-чуприна – це сарматська традиційна зачіска.

           Також, слід звернути увагу на самоназву сарматів - поляни. А, в давньоантичні часи вони              ж  були відомі, як амазонки.

  І, в князя Володимира Великого були тілоохорониці – поляниці. І, в билинах також є багато згадок про поляниць. А, чоловіки-поляни там є під ім'ям "змієвичі". Також слід звернути увагу на їхнє ставлення до нецензурної лайки – мату.

   Різко негативне ставлення.

   Це відображається в назві людей, які так лаються – чорнороті. 

— Сергій Скрипка