Міністр освіти про ситуацію з надбавками та вимушеними відпустками

Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич на своїй офіційній сторінці у соціальній мережі Фейсбук підкреслила неприпустимість зменшення надбавки за престижність праці освітян та їх відпусток за власний рахунок.

Подаємо повний тест допису міністра.

У Міністерство освіти і науки України почали надходити повідомлення про те, що в окремих областях місцева влада зловживає своїми повноваженнями та зменшує надбавку за престижність, а в деяких місцевостях педагогів навіть змушують протягом карантину брати відпустку за власний рахунок.

Очевидно, що така ситуація є абсолютно неприпустимою.

Освітньої субвенції на зарплати вистачає для виплати коштів вчителям. Ще з минулого року на рівні місцевих бюджетів осіли значні залишки освітньої субвенції. Ми вирішили підтримати місцеві органи та дозволили використовувати ці гроші на матеріально-технічне забезпечення. Тепер місцеві органи економлять на вчителях по максимуму.

Рішення є, і воно доволі просте. Якщо це продовжиться, ми внесемо зміни до відповідної постанови і жодної копійки із залишків освітньої субвенції на матеріально-технічне забезпечення місцеві органи витратити не зможуть.

На місцях є значні субвенції на матеріально-технічне забезпечення з державного бюджету, до 10 разів збільшилися надходження до місцевих бюджетів у межах децентралізації. При цьому заощаджувати на вчителях – це окремий різновид цинізму.

Звісно, можуть бути об’єктивні обставини, і коштів у деяких окремих місцевостях може не вистачати. Це було і в попередні роки, і ми в робочому порядку реагували на такі ситуації. Пишіть лист на МОН і ми шукатимемо спосіб відкоригувати. Але урізати зарплати та відправляти вчителів у примусові відпустки, аби притримати гроші і направити їх за іншим призначенням – це щось нове.

НЮРНБЕРЗЬКИЙ ТРИБУНАЛ ВИЗНАВ, ЩО УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ НЕ БУЛИ СОЮЗНИКАМИ ГІТЛЕРА…

Польський закон про Інститут національної пам’яті є дискримінаційним для українців. Коментуючи підписання президентом Польщі Анджеєм Дудою так званого «антибандерівського закону», яким, зокрема, передбачена кримінальна відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів», народний депутат України – Юрій Шухевич зауважив, що прийняттям закону Польща різко зачепила Ізраїль, і ця країна різко відповіла, заявивши, що відкличе посла та багато іншого.

«І тут вони таки дійсно стривожилися. Вони знають про ізраїльське лобі у Сполучених Штатах. А українці все стерплять, і це дійсно так. Бо коли прийняли попередній закон у минулому році, то наш Президент поїхав до Варшави, ставав на коліна», – зазначив Юрій Шухевич та додав, що після такої реакції у Польщі вирішили, чому б не прийняти черговий закон.

Гість програми зауважив, що у Польщі українських націоналістів називають союзниками Гітлера.

«Це неправда, тому що свого часу прокурор Руденко на Нюрнберзькому процесі старався у цьому ж звинуватити і Організацію Українських Націоналістів, і Українську Повстанську Армію. Нюрнберзький суд не прийняв доказів, сказав, що це необґрунтовано. Неповний переклад Нюрнберзького процесу російською мовою  приховує цей факт. Але якщо ви подивитеся англійський переклад, то там є, що представили відповідні документи, які свідчили, що українські націоналісти вже 1941 року боролися з німецькою окупаційною владою. І в 1942 році, коли була утворена УПА, що бандерівська частина ОУН перейшла до збройної боротьби проти німців за відновлення Української Держави», – наголосив Юрій Шухевич та додав, що звинувачення на адресу українських націоналістів про те, що вони були союзниками Гітлера, є безпідставними.

З його слів, і за радянських часів, і у судовому процесі за позовом Вітренко про скасування указів Президента України Ющенка про вшанування борців за незалежність України посилалися на Нюрнберзький процес, на докази, яких там насправді немає…

«Польща порушила Європейську конвенцію прав людини, протокол 12, стаття 1, де забороняється будь-яка дискримінація за расовими, релігійними, національними, політичними… Вважаю, що цей закон є дискримінаційним з точки зору українців як нації, а з іншого боку – з політичного», – наголосив Юрій Шухевич.

Що таке рефлексія і для чого?

Рефлексія (лат. reflexus – відображений та reflexio — «повертаюся назад») – метод самоаналізу знань і вчинків, їх значень та меж. Є й визначення, що педагогічна рефлексія — наслідок взаємодії вчителя з учнем, який полягає у зворотньому зв’язку від учня після засвоєння масиву поданої вчителем інформації. Ось так каже Вікіпедія.

Аналізуючи визначення ми маємо розуміти для чого в нашому плані відображено цей етап. Це своєрідний моніторинг на уроці або ж занятті (а важливо використовувати рефлексію й з дошкільнятами), де педагог може і має побачити чи кожна дитина винесла з уроку певні знання, результати, сподівання, а також вміння учнів оцінювати себе й роботу інших.

Насправді, рефлексія допомагає педагогу побачити в “живому” режимі навчальний процес і дізнатися одразу, що дітям було зрозуміле, а що залишилося на доопрацювання, тобто, “тримати руку на пульсі”. Рефлексія дає можливість навчити не лише сам предмет, а, що важливіше, навчити дітей вчитися. Рефлексія допомагає не тільки усвідомити пройдений шлях, а й вибудувати логічний ланцюжок, систематизувати отриманий досвід, порівняти свої успіхи з успіхами інших учнів.

Коли і як проводити?

Існує кілька класифікацій рефлексії як етапу уроку. Знаючи класифікацію, вчителю зручніше варіювати і комбінувати прийоми, включаючи рефлексію в план уроку.

I. Емоційна (рефлексія настрою):

Це рефлексія з категорії “сподобалося / не сподобалося”, “цікаво / нудно”, “було весело / сумно” і допомагає вчителю оцінити загальний настрій класу. Чим більше позитиву, тим краще зрозуміла тема. І навпаки, якщо умовних “похмурих смайликів” буде більше, значить, урок здався нудним, важким, виникли складнощі із сприйняттям теми. Погодьтеся, нам буває нудно і сумно, коли ми чогось не розуміємо.

Рефлексію настрою і емоційності легко проводити навіть з першокласниками. Варіантів маса: роздаткові картки зі смайликами або знаковими картинками, показ великого пальця (вгору / вниз), підняття рук, сигнальні картки тощо. Зручніше проводити по завершенні чергового етапу уроку: після пояснення нової теми, після етапу закріплення теми.

На початку уроку емоційну рефлексію проводять заради встановлення контакту з класом. Можна поставити музику (підібравши мотив, узгоджується з темою), процитувати класика, зачитати емоційний вірш. Після обов’язково слід запитати 3-4 учнів: “Що ти відчуваєш зараз? Який настрій у тебе?”. По-перше, учні (навіть найменші) звикають оцінювати свій стан, свої емоції, по-друге, вчаться аргументувати свою точку зору. Крім того, така рефлексія допоможе учням налаштуватися на сприйняття теми.

ІI. За змістом: символічна, усна і письмова.

Символічна – коли учень просто виставляє оцінку за допомогою символів (карток, жетонів, жестів тощо). Усна передбачає вміння дитини зв’язно висловлювати свої думки і описувати свої емоції. Письмова – найскладніша і займає найбільше часу, доречна на завершальному етапі вивчення цілого розділу навчального матеріалу або великої теми.

Цей тип рефлексії зручніше проводити в кінці уроку або на етапі підбиття підсумків. Він дає можливість дітям усвідомити зміст пройденого, оцінити ефективність власної роботи на уроці.

IIІ. За формою діяльності:

Колективна, групова, фронтальна, індивідуальна – саме в такому порядку зручніше привчати дітей до даного виду роботи. Спочатку – всім класом, потім – в окремих групах, потім – вибірково опитувати учнів. Це підготує учнів до самостійної роботи над темою і над собою.

Даний вид рефлексії зручніше застосовувати при перевірці домашніх завдань, на етапі закріплення матеріалу, при захисті проектів. Він допомагає учням осмислити види і способи роботи, проаналізувати свою активність і, звичайно, виявити прогалини.

Приклади організації роботи:

БЛОК ЗАПИТАНЬ

Запропонуйте дітям хмару “тегів”, які необхідно доповнити. Наприклад, на інтерактивній дошці можна вивести слайд, де вказані варіанти:

• я вже знаю …
• було важко …
• я розумію, що…
• я вмію…
• я можу…
• було цікаво дізнатися, що …
• мене здивувало …
• мені захотілося … тощо

Кожен учень вибирає по 1-2 пропозиції і закінчує їх. Проводити таку рефлексію можна усно, а можна і письмово (на листочках або прямо в зошиті).

ГРАФІЧНА

На дошці таблиця зі знаками. У таблиці наведено мету уроку (можна записати самому вчителю (для учнів молодших класів), зі старшими можна ставити цілі спільно). В кінці уроку учні плюсують навпроти кожної цілі і в тій графі, яку вони вважають більш прийнятною.

ДРАБИНКА УСПІХУ

Кожна ступінь – один з видів роботи. Чим більше завдань виконано, тим вище піднімається намальований чоловічок.

ДЕРЕВО УСПІХУ

Кожен листочок має свій певний колір: зелений – все зробив правильно, жовтий – зустрілися труднощі, червоний – багато помилок. Кожен учень наряджає своє дерево відповідними листочками. Подібним же чином можна наряджати ялинку іграшками, прикрашати галявину квітами і т.д.

АНКЕТА “ТРИ М”

Учням пропонується назвати три моменти, які у них вийшли добре в процесі уроку, і запропонувати одну дію, яке поліпшить їх роботу на наступному уроці.

АКРОВІРШ

Наприклад, дайте на уроці природознавства складіть разом вірш до слова СОНЦЕ:

Сьогодні рано вранці

Обвіяний весною

Нарешті він прокинувся

Цар-пролісок крізь сніг

Егеж,весна настала!..

СЕНКАН

Ось приклад з уроку української літератури за темою “Три зозулі з поклоном”

Вимоги до написання сенкану такі: 1-й рядок – один іменник; 2-й рядок – два прикметники; 3-й рядок – три дієслова; 4-й рядок – чотири слова, що виражають ставлення або власні почуття; 5-й рядок – одне слово – синонім до першого. Зверніть увагу перший і п’ятий рядок є словами синонімами.

Любов

Загадкова, вічна

Не згасне, окрилює, тримає

Щастя пережите стан справжнього

Кохання

ФРАЗЕОЛОГІЗМ АБО ПРИСЛІВ’Я

Підберіть вираз, відповідний вашому сприйняттю уроку: чув краєм вуха, ворушив мізками, рахував ворон, натхненно слухав і т.д.

ПОТЯГ

Кожен вагончик відповідає певним завданням. Наприклад, ви плануєте провести етап закріплення, що складається з трьох міні-ігор і одного творчого завдання. У вас – 4 вагончика. Запропонуйте своїм учням посадити чоловічків (тварин, вантажі) в той вагончик, завдання якого виповнилося легко, швидко і правильно.

ЗНАКИ

Доречно на заняттях дошкільнят старшого віку, уроках першокласників.  Попросіть учнів обвести / підкреслити найгарніше написану букву, слово, цифру.

І наостанок…

Використовуйте обрані прийоми рефлексії постійно, щоб діти могли звикнути до такої роботи. Інакше створення того ж сенкану перетвориться на каторжні роботи, а не позитивне і ефектне завершення теми. Бажано адаптувати форму проведення під вік дітей. Природно, що в 10 клас з гномами і зайчиками не підеш, та і в молодших класах не варто занадто захоплюватися барвистими картинками.

І домовтеся в рамках методоб’єднання про єдині значення символів чи кольорів, використовуваних для рефлексії, бо коли в одного вчителя червоний листочок означає “все зрозумів”, в іншого – “нічого не зрозумів”, а в третього – замість листочків якісь зірочки-хмаринки, то як учень повинен все це запам’ятовувати?

Новий закон про освіту: які повноваження має місцева влада

Чи дозволяє новий закон “Про освіту” місцевим органам створювати відділи та департаменти 

освіти? Чи зможуть вони контролювати школи?

Відповідь на ці запитання Новій Українській школі дає головний експерт РПР з питань 

освіти, радник міністра освіти і науки України, член робочої групи з розробки Закону 

“Про освіту” Володимир Бахрушин.

I. Повноваження місцевих органів з управління закладами освіти

Стаття 66 нового закону про освіту.

1.Відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення 

якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності освіти.

2.Планують та забезпечують розвиток мережі закладів освіти.

3.Мають право засновувати заклади освіти, а також реорганізовувати та ліквідовувати їх.

4.Забезпечують рівні умови для розвитку закладів освіти всіх форм власності.

5.Забезпечують гуртожитками та/або перевезенням здобувачів профільної середньої 

та професійної (професійно-технічної) освіти, які навчаються не за місцем проживання 

(обласні ради).

6.Закріплюють за закладами початкової та базової середньої освіти територію 

 обслуговування (районні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад).

7.Забезпечують та фінансують підвезення учнів і педагогічних працівників до закладів

 початкової та базової середньої освіти і у зворотному напрямку (у разі потреби – 

транспортними засобами, пристосованими для перевезення осіб, які пересуваються на 

кріслах колісних).

Всі зазначені повноваження не передбачають втручання місцевих органів у внутрішню 

діяльність закладів освіти, але можуть передбачати отримання необхідної інформації.

Практика минулих років свідчить, що місцеві органи часто зловживають вимогами щодо 

надання інформації. Тому варто передбачити певні запобіжники таким зловживанням у 

законодавстві чи принаймні розробити методичні рекомендації для місцевих органів 

щодо реалізації цих повноважень. У перспективі вся інформація має бути в єдиній 

електронній базі, і підстави вимагати щось додаткове зникнуть.

Також можуть бути спроби місцевих органів втручатися до внутрішніх справ закладів 

освіти під приводом своєї відповідальності за реалізацію державної політики.

Але існує стаття 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та 

органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі,

 у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 

Тому будь-які вимоги місцевих органів правомочні лише за умови, що вони прямо 

передбачені законами.

Стосовно управління освітою, це закон про освіту, а також закони про дошкільну, загальну 

середню, професійно-технічну і позашкільну освіту. Зокрема, якщо обмежитися законом 

про освіту, то для того, щоб місцеві органи могли відповідати за реалізацію державної 

політики, закон надає їм повноваження, передбачені у п. 2–7.

Таким чином місцеві органи як органи управління освітою не мають ніяких 

повноважень з безпосереднього управління закладами освіти. Тому вони не можуть 

делегувати такі повноваження будь-кому, зокрема, обласним, районним відділам освіти.

Натомість, місцеві органи мають обов’язок забезпечувати розвиток мережі закладів освіти, 

доступність освіти, підвезення учнів.

Для цього вони можуть створювати відповідні структурні підрозділи. Але ці підрозділи

 мають не управляти закладами, а забезпечувати їхню діяльність. Тобто виконувати для 

них сервісні функції.

Також вони можуть виконувати функції збору і аналізу статистичної інформації, 

прогнозування, планування (на рівні відповідної території) тощо. Тобто виконувати 

підготовчу аналітичну роботу для прийняття рішень відповідними місцевими органами.

II. Місцеві органи також можуть бути засновниками закладів освіти. Повноваження 

засновників (однакові для всіх – КМУ, місцевих органів, фізичних та юридичних осіб) 

визначає стаття 25. Відповідно до неї:

Засновник закладу освіти або уповноважена ним особа:

1)затверджує установчі документи закладу освіти, їх нову редакцію та зміни до них;
2)укладає та розриває трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти у  

порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти;

затверджує кошторис та приймає фінансовий звіт закладу освіти у випадках та порядку,  

визначених законодавством;
3)здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю, дотриманням установчих 
 документів закладу освіти, а також за недопущенням привілеїв чи обмежень за різними
 ознаками;
4)забезпечує створення у закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, 
 універсального дизайну та розумного пристосування;
реалізує інші права, передбачені законодавством та установчими документами закладу 
освіти.

Звідси випливає, що засновник не має повноважень втручатися в освітню діяльність, 

вирішення питань організації освітнього процесу, кадрові питання (крім призначення 

та звільнення керівника закладу).

Часто в обговореннях висловлюється думка, що саме під уповноваженою особою і маються 

на увазі відділи освіти. Насправді це не так.

Закон визначає коло можливих уповноважених осіб. Насамперед, це МОН та інші 

центральні органи виконавчої влади, які можуть бути уповноважені Кабінетом міністрів на

 виконання окремих функцій засновника державних закладів (статті 64, 65). По-друге, це 

може стосуватися права засновника приватного закладу створити уповноважений орган.

Право місцевих органів створювати додаткові “уповноважені органи” є сумнівним,

 оскільки таке їхнє повноваження законом не передбачено. Може виникнути ідея, що в 

цьому випадку на них можна не поширювати дію статті 19 Конституції, оскільки це 

стосується їх повноважень як засновника, а не як органу влади чи місцевого самоврядування. 

Але і в цьому випадку вони можуть передати такому органу лише ті повноваження, які їм 

самим надано законом.

Враховуючи статтю 19 Конституції, сумнівною є також можливість розширення 

повноважень місцевих органів як засновників через законодавство чи установчі 

документи.

Під законодавством тут можуть розумітися лише інші закони. Зокрема спеціальні 

закони про освіту, Цивільний кодекс й т.п. Розширення повноважень установчими

 документами буде прямим порушенням Конституції.

III. За новим законом місцеві органи влади та самоврядування, а також створені 

ними органи управління освітою (якщо вони будуть створені) позбавляються таких 

повноважень, які вони мали за попереднім законом про освіту (стаття 14 закону про

 освіту, стаття 37.3 закону про загальну середню освіту, стаття 19.2 закону про дошкільну

 освіту):

1.Організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку (тепер вони самі мають 

 здійснювати цей облік стаття 66.2).
2.Контроль виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних закладах.
3.Управління навчальними закладами, що є комунальною власністю.
4.Координація дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань  

навчання і виховання дітей.
5.Контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти.
6.Участь у розробленні та реалізації варіативної складової змісту загальної середньої  освіти.
7.Добір, призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних працівників  

державних і комунальних дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів  (залишилося 

лише стосовно керівників закладів освіти).
8.Контролюють додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів у сфері 

дошкільної освіти, обов’язкове виконання Базового компонента дошкільної освіти всіма

 дошкільними навчальними закладами (передано до повноважень ЦОВВ із забезпечення 

якості освіти)
9.Ліцензування приватних закладів освіти, юридичних і фізичних осіб на право надання 

 освітніх послуг (Стаття 63 нового закону містить норму, за якою КМУ визначає органи 

ліцензування закладів дошкільної та загальної середньої освіти. Це відповідає закону про 

ліцензування видів господарської діяльності, але не узгоджується з нормою статті 

19 Конституції, за якою повноваження всіх можливих органів ліцензування мають визначатися

 законом).

IV. Підсумовуючи: законодавство не передбачає і не заважає місцевим органам 

створювати відділи, департаменти чи інші структурні підрозділи, що будуть 

опікуватися проблемами розвитку освіти у відповідних областях, районах, містах тощо.

Але ці підрозділи не будуть мати повноважень втручатися в освітню, кадрову, 

організаційну роботу закладів освіти, крім, можливо, закладів позашкільної освіти.

 Для останніх частина 6 статті 10, що регулює повноваження місцевих органів істотно не 

змінилася.

Володимир Бахрушин, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти, 

головний експерт з питань освіти Реанімаційного пакету реформ

МОН вимагає від чиновників відчепитися від учителів

Міністерство освіти і науки вимагає від органів управління освітою, керівників інститутів післядипломної педагогічної освіти, керівників методичних кабінетів та центрів, а також керівників навчальних закладів забезпечити неухильне дотримання принципів педагогічної свободи вчителя. Про це йдеться у листі МОН, що підписаний заступником міністра освіти і науки Павлом Полянським.

Зокрема, заступник міністра наголошує, що одним з пріоритетів освітньої політики є дебюрократизація діяльності педагогічних працівників, упровадження органами управління освітою сучасних принципів державно-громадської моделі управління.

"В умовах, коли Міністерство освіти і науки суттєво скоротило переліки звітності, що подаються з регіонів, обмежило кількість загальнонаціональних заходів, й продовжує лінію на дебюрократизацію, продовжують надходити звернення від вчителів загальноосвітніх навчальних закладів щодо неправомірних вимог з боку керівників навчальних закладів, органів управління освітою, методичних кабінетів (центрів) та інших організацій щодо ведення документації вчителем та примусу до виконання невластивих вчителю функцій", - йдеться у листі.

У Міністерстві освіти акцентують увагу на тому, що на перешкоді творчій діяльності педагогічного працівника, його зосередженості на виконанні головного функціонального обов'язку і покликання - надання якісних освітніх послуг стоїть переобтяження його введенням усілякої, у багатьох випадках не передбаченої жодним нормативно-правовим актом, письмової звітності, планування та іншої документації.

"Відтак це поглинає значну кількість сил і часу вчителя, перетворюючи його роботу на механічну рутинну проектно-звітну діяльність, що надмірно контролюється й перевіряється керівниками різних рівнів та інстанцій", - наголошується у листі Міносвіти.

В освітньому відомстві зазначать, що особливо обтяжливих форм така паперотворчість та позаплановий неправомірний контроль набувають наприкінці семестру та навчального року. У зв'язку з чим у МОН наполягають на неухильному дотриманні принципів педагогічної свободи вчителя.

Зокрема, у Міністерстві освіти і науки звертають увагу освітніх чиновників різних рівнів на тому, що календарне та поурочне планування здійснюється вчителем у довільній формі, у тому числі з використанням друкованих чи електронних джерел тощо. Формат, обсяг, структура, зміст та оформлення календарних планів та поурочних планів-конспектів е індивідуальною справою вчителя. Встановлення універсальних у межах навчального закладу, міста, району чи області стандартів таких документів е неприпустимим. Строки їхнього зберігання вчителем також законодавчо не встановлені, а відтак вчитель самостійно приймає про це рішення.

Також у МОН наголошують, що створення, наповнення та зберігання різноманітних порт-фоліо, папок, альбомів тощо з напрацюваннями вчителя на паперових носіях, в тому числі при підготовці його до чергової чи позачергової атестації, участі в конкурсах тощо не належить до передбачених законодавством видів роботи й не може вимагатися від вчителя керівниками навчального закладу, представниками методичних служб чи органів управління освітою.

У листі зазначається, що законодавчі та підзаконні акти у сфері освіти надають вчителеві право, а побудова навчальних програм з предметів передбачає можливість перенесення вчителем уроків, збільшення кількості годин на вивчення окремих тем. Відтак, контроль щодо так званого "відхилення" вчителя від календарного планування чи від матеріалів підручника е неправомірним і неприпустимим.

Насамкінець, у Міністерстві освіти і науки звертають увагу учасників освітнього процесу на те, що вибір форм та методів викладання є винятково прерогативою вчителя й не можуть регламентуватися ні адміністрацією навчального закладу, ні органами управління освітою. Вимоги окремих керівників щодо зведення діяльності педагога до застосування ним лише традиційної класно-урочної форми проведення занять чи застосування тих чи інших методик е неправомірними й вчитель не зобов'язаний їх виконувати.

"Дотримання цих та інших приписів та принципів сприятиме професійній самореалізації педагогів і, як наслідок, - підвищенню якості освіти", - зазначають у Міністерстві освіти і науки, звертаючись до органів управління освітою, керівників інститутів післядипломної педагогічної освіти, керівників методичних кабінетів та центрів, а також керівників навчальних закладів.

Додатково див.: Лист МОН № 1/9-630 "Про неухильне дотримання принципів гарантування свободи педагогічної діяльності вчителя".