Московія (андрофаги). Відповідно Геродоту (мапа) на землі теперішньої московської губернії і навколо жили андрофаги. Відповідно літопису Нестора (11-12 століття) і російських антропологів генетиків на теперішній московській області і навколо не існує слов'янських народів. З лекцій і книг дослідника історії Володимира Білінського "Країна Моксель, або Московія": У 12 столітті на так звану суждальску землю (Тартарія) прийшов Бахмет (з роду Чингісхана) і народився у нього син Беклемиш. Літописні зводи жодним словом не згадують про завоювання Мещери ханом Бахметом. Цар Батий правив на СВОЇЙ канонічній землі Моксель мещерського улусу (так зване залісся) Тартарії. Великий цар Монгольської Імперії Гуюк, цар Батий та його син Сартак були християни-несторіани (не визнають Богородиці і народження від Богородиці Сина Бога). Тоді ж були 3 улуси Чингізидів: Беклемиша, Мухаммеда та Чилаукуна (Бахмета). Брат царя Батия, восьмий син царя Джучі Чилаукун (Бахмет) тримав свою ставку в Мещерському улусі Моксель. У 1271 році із частини земель улусу Чилаукуна та земель за річкою Москва було утворено улус для небожа царя Берке - Дайра Кайдагула у хрещенні Петро Ординський (рпц зарахувала до лику святих). 1272 року за вказівкою царя Менгу-Тімура розпочалося будівництво Москви. 1323 року цар Узбек призначив у селище Москва свого брата Івана Калту хана для збору данини з московського улусу Джучі (Тартарія). Цар Тохтамиш охрестився і прийняв ім’я Василь, він і є так званий московський “князь” Василь І. 1407 року темник хан Едиґей вбив Василя і Московський Юрт припинив своє існування. Дітей, онуків та жінок з родини Тохтамиша вивіз Джелал-ад-Дін, старший син та наступник Тохтамиша. Московський бейлик відновився після громадянської війни у 1433 року, руїни відбудовували цар Улуг-Мухаммед з Хаджи-Ґераєм який потім отримав Крим після смерті Джелал-ад-Діна. Руїни Москви відійшли улуснику так званому Василю ІІ. 15 століття Тартарія розділилася на частини і Кримський цар став правонаступником улусу Джучі. Османи заволодівши Константинополем оголосили себе правонаступником Римської імперії. 1475 року Кримський цар Ґерай визнав владу Константинополя, так московський улус автоматично став частиною Османської Імперії (тому у Москві герб Константинополя). До 1505 року у московському улусі правив син хана Улуг Мухаммеда - улусник московський Іван ІІІ. Наступні улусники (мурзи) Москви були Василий ІІІ та правнук хана Улуг Мухаммеда - мурза Іван IV Грозний. У 1610 році в московському улусі (Тартарія) на мурза Гудун закінчилася династія Чингізидів, але продовжували сплачувати данину Кримському царю правонаступнику улусу Джучі до 1700 року про це свідчить Константинопольський договір стаття VIII та грамоти шертні Кримські, ось чому Петро 1 користувався державною тугрою Османської Імперії, а козаки мали свою європейську печатку отже панували на своїй землі. На Московії літочислення було не від Різдва Христового бо вони не визнали Ісуса сином Бога і тільки 1700 року примусово впроваджено літочислення таке як в Руси. 1700 року Московія почала перехід з несторіанської релігії (так звані старообрядники) в православну віру. Старі богослужбові книги спалювали, вводилися нові церковні обряди, але Московії не дали томос, тому так званий Петро І оголошує себе цивільним і релігійним лідером (РПЦ не канонічна). Та православні книги написані церковною мовою (письмо кирилиця), а московити розмовляли РІДною татарською. У 18 столітті було створено штучне московське наріччя ТІЛЬКИ для адміністрації, письменник перекладач Федір Григорович Карін (1780 рік): "Жахлива різниця між слов'янською мовою та московською, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов'янської стала вже потворною". 1783 року принцеса Софія Августа Фредріка фон Ангальт-Цербст—Дорнбург (Катерина II) підписала «Указ про створення комісії для складання записок з давньої історії" і доручила комісії (зокрема фальсифікатору Августу-Людвігу фон Шлецеру і Міллеру Герард-Фрідріху) створити історію московської держави, щоб династія лжероманових походила не від монголо-татар Тартарії, а від князів Руси. Були написані фальшиві літописи начебто стародавні: «Лаврентівський літописний звід», «Іпатьєвський звід» тощо, фальсифікація відбувається і зараз. Треба нагадати так звані “літописи” з’явилися на Московії тільки 18 століття і жодного оригіналу світ в очі не бачив бо підроблені. Історик М. Карамзін (1766–1826): “Московська держава завдячує своїм народженням татарам”. Автор “Академічного московського словника” ТІЛЬКИ для адміністрації лінгвіст Шишков О.С.: "Якщо слов'янську мову відокремити від московської (російської), то з чого ж ця остання складатися буде? Тільки з одних ТАТАРСЬКИХ слів, як ось: лошадь, кушак, колпак, сарай і прочєє", очевидно основа мови РІДна татарська, Олександр Пушкін: "Державін не знав московського наріччя, він думав по татарськи". Очевидець Астольф де Кюстін (1839 рік): «Московити вихідці спільноти племен, які тривалий час були кочівниками, вони ще не забули про кочовий спосіб життя. Петербург це армійський штаб, а не столиця нації. Всі народи, що переселилися з Азії в Європу стоять тут табором немов турки. Московити це дикуни, байдужі до святості даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливості. Все у них — тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку. Фізичний тип московита — це переважно тип калмика». В середині 19 століття академік, археолог О. Уваров та антрополог А. Богданов провели розкопки 7729 курганів на Московії і не знайшли жодних слов’янських поховань і жодної монети з Руси. Археолог П.Уварова: "Московщина дуже далека від європейської реальності, а європейські традиції 14 сторіччя приходять до неї у 19 столітті". Жуль Мішле (1856 рік): “Уряд іменує себе російським, по суті залишається німецьким, з кожних шістьох чиновників п'ять – німці”. Про становлення державної московської язики замість РІДної татарської лінгвіст Володимир Даль (1848 рік): “Великоросійським НАРІЧЧЯМ розмовляє НАЙМЕНША частка народу майже ТІЛЬКИ В СТІНАХ Москви, але це мова письмова і урядова, і мова вищого, а ЧАСТКОВО і середнього стану, мова всіх освічених, московського дворянства і купецтва“, отже тільки в СТІНАХ Москви і хто мав освіту. І з цього часу на московії почалася мода на нашу РУСЬку віру (православну) бо хто хрестився того записували штучним терміном - великоросси (совєтська енциклопедія). Але населення Московщини продовжували себе називати рідною ординською самоназвою. Російський магістр права Кавелін Константін Дмитрієвич: "Руський і православний у народному розумінні одне й теж, московит хоч і не руський за походженням але вважається руським. І так у російській Імперії руська віра заступала місце народності ". Мовознавець етнограф Пантелеймон Куліш (1857 рік): "Що називалося РУСЬким (люди, мова, земля) змінили на малоруський". Професор філології Омелян Огоновський (1878 рік): “Руська мова названа також малоруською відрізняється від великоросійкої (не слов'янська)”. Історик Джордж Роулінсон (1860 рік): "Андрофаги дикуни, вони не дотримуються справедливості і не підкоряються жодним законам". Чарльз Карляйль (Відомості про три мандрівки.):"До того ж, московити не ввічливі, сурові, невігласи, віроломні, недовірливі, жорстокі і віддаються пристрастям таким скотарським, що содомський гріх не вважається у них особливим злочином, який навіть не приховується". Філософ Карл Маркс: «россія, яка не має жодного відношення до Руси і отримала, вірніше – вкрала свою нинішню назву в 18 столітті, проте – нахабно претендує на історичну спадщину Руси. Однак московська історія – це історія Орди, пришита до історії Русі білими нитками та повністю сфальшована, московити не слов'яни, а монголи та фіни». Карл Маркс "Викриття дипломатичної історії 18-го століття", Глава IV (оригінал "Free Press", London, 1856-1857).1898 року на переписі населення відбулося одне з найбільших політичних шахрайств в історії людства - населення московського улусу Джучі тюрків-московитів записали до РУСЬкого народу, а РУСЬкому народу (русини) змінили назву на штучний термін - “малоруский”. Морган Прайс (1910 рік): “Села перемішані великоросами й татарами і якби не різниця у вірі, то зовнішність їх нічим не відрізнити”, на жаль британець Морган не знав, що татар після хрещення записували - великороссами. 12.08.1926 року на нараді політбюро ЦК, Україна була проти того щоб великороси (штучний термін московитів з середини 19 століття) під час перепису населення називали себе - "рускій” і своє великоросійське наріччя - "рускій" язик, бо великорос і РУСЬкий це різні народи. У 1930 роки впроваджено політичну (без своєї республіки, без рідної мови) націю - руССкій (чий?). Маємо документальне підтвердження, що на московії русскій язик впроваджено тільки у 20 столітті. Поет і драматург, письменник Вільям Шекспір: "Московити брехуни, очі їхні вузькі і ніколи не розплющуються повністю". Історик, археограф Арсеній Миколайович Насонов (1940 рік): "русскіє це літописні татари". 1938 року московити (сталін перейменував в русскіє) слово людожери перейменували на самоїди і на мапах з московської області почали позначати тільки північні землі. Земля теперішньої московської губернії (наближена) очима європейців на англійській Герефордській мапі 1285 року, такий національний головной убор московити носили ще 17 століття.

Крути - розставимо крапки над і (Текст 2019 року) 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути був бій, а не побоїще. Героїчна і водночас ефективна бойова операція, яка нанесла ворогу важкі втрати та змусила затримати наступ на Київ на тиждень. Так, у надважких умовах. Так, за тотальної чисельної переваги московських військ. Але тим вище треба оцінити героїзм українських воїнів. Ватажку інтервентів Муравйову навіть довелося брехати своєму керівництву та перебільшувати українські сили, щоб виправдати надмірні втрати та гальмування наступу. Серед українських частин під Крутами була студентська сотня (120-130 людей), яка складалася з київської молоді. Це були добровольці, які проходили хоч і короткий, але військовий вишкіл. Тобто це точно не були випадкові юнаки, які не знали на що йдуть і навіть не вміли тримати в руках гвинтівку - як потім часто будуть розповідати. Це були молоді ідеалісти, українські патріоти - і це був їх свідомий вибір. Вважати їх "нетямущими хлопчиками" - це ображати їх та применшувати їхній подвиг. Три сотні вбитих у бою московських окупантів - найкраще свідчення мотивації та дієвості "дітей". Найтрагічніший момент бою - розстріл більшовиками 27 українських полонених зі студентської сотні. Розлючені впертим спротивом українців та великими втратами, вороги зігнали свою лють на полонених. Саме про цих українських воїнів молодий Павло Тичина написав вірша "Пам`яти тридцяти". Тези про "беззбройних дітей", які не розуміли на що вони йдуть і були кинуті на вірну смерть цинічним командуванням вперше були публічно оголошені... більшовицькою пропагандою! Зрозуміло з якою метою - посіяти недовіру солдат до командирів, показати українців ідіотами та нездарами, знищити моральних дух та готовність захищати власну державу. Потім ці ж тези на різний лад повторювали ворожі пропагандисти і (трошки з іншими акцентами) кілька поколінь українських політиків-мазохістів - аж до наших часів. Претензії треба висувати політичному керівництву Центральної Ради. За саботування розбудови армії, за пацифістські ілюзії, політичну наївність, суїцидальне лівацьке доктринерство, абсурдні кадрові рішення - чого варта лише заміна Петлюри на майже більшовика Порша на посаді Генерального секретаря військових справ вже в розпал війни з більшовиками! Але вірні Україні військові та добровольці до кінця виконали свій обов`язок і дали політикам ще один шанс. Те ж стосується і військового командування, яке часто поливали абсурдним брудом. Наприклад, що українські командири пиячили у вагоні-ресторані під час бою під Крутами. Це - ворожа брехня. Командувач українських сил під Крутами Аверкій Гончаренко особисто керував боєм, ефективно організував оборону, грамотно і вчасно провів організований відступ, завчасно дав команду розібрати ділянку залізниці для затримки ворога. Група найменш готових до бою юнаків була відведена в резерв і фактично в бою участі не брала. Аверкій Гончаренко беріг своїх людей, наскільки це було можливо в тих умовах. Командир студентської сотні Андрій Омельченко загинув у бою. Командир Січових Стрільців Євген Коновалець керував вуличними боями в Києві та задавив більшовицький січневий заколот. Генерал Всеволод Петрів на чолі Гордієнківського полку - один з героїв київських боїв січня 1918 року. Симон Петлюра на чолі Гайдамацького Кошу Слобідської України завершив розгром московської п`ятої колони. Стримувальні бої під Конотопом, Бахмачем і Крутами, а також придушення січневого заколоту в Києві - це ланки єдиного процесу, який дав українським дипломатам надважливий час та легітимність для перемовин. Саме тому вдалося підписати Берестейський мир з Центральними державами, досягти міжнародного визнання УНР, отримати військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини, зірвати спроби Троцького легітимізувати харківських маріонеток з так званого "українського радянського уряду". Українська армія разом із союзниками негайно розпочинає вигнання московських окупантів з України. Вже за кілька тижнів було звільнено Київ. Ще через місяць - звільнено всю територію України. В січні 1918 року українські військові дали Україні шанс. Але в українській політиці винниченки перемогли Міхновських - і програла Україна. Тому не змарнуймо шансу, який сьогодні для України виборили українські військові. На фото - командир бою під Крутами, сотник Армії УНР Аверкій Гончаренко.