Коли вчитель вимагає від учнів дотримання певних правил, він мусить сам їх виконувати.

Вчителі завжди вимагають від учнів дотримання певних норм поведінки та виконання статуту школи, а чи готові самі вчителі слідувати певним вимогам?

Трохи фактів. Слово «етикет» вперше було використано Людовіком XIV. За його вказівкою, було запроваджено спеціальні картки («етикетки») для придворних із переліком обов'язкових правил поведінки.

Педагогічний етикет – це окрема складова великого поняття «етикет», адже вчитель допомагає учню не лише здобути певні знання, а і всебічно розвиватись, формувати власні оціночні судження про певні ситуації та вчинки оточення. А оцінювати, як відомо, можна і вчителя: його зовнішній вигляд, мову, жести, будь-що. Саме тому, педагог повинен мати високий рівень культури поведінки.

Виокремимо базові правила етикету, які можуть бути доречними саме для вчителів:

Мовленнєвий етикет вчителя – це вміння чітко та доступно структурувати власні думки та висловлювання. Мало досконало знати свій предмет та володіти певною термінологією, важливо ще й мати хист донести доступними поняттями тему дітям, щоб викликати захоплення та повагу учнів. Багато читайте – це збагатить вашу мову.

З 16 січня 2021 року набули чинності окремі норми закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Це означає, що спілкування в закладі освіти відбувається українською мовою.

Високі моральні якості. Треба розуміти соціальну відповідальність перед дітьми та їх родинами, адже розбудова та становлення нашої країни відбувається зі шкільної парти, за якою дитина проводить більшу частину часу. Саме тому, бажання до наслідування дій вчителя цілком закономірне, а отже і зразок дій має бути відповідним. 

Давайте обіцянки, які точно зможете виконати. Якщо пообіцяли приз за перемогу в конкурсі, подаруйте його. Діти вмовляють поїхати на екскурсію, а вчитель постійно говорить «поїдемо-поїдемо» і нікуди з учнями не подорожує. Як гадаєте, будуть учні хотіти пізнавати навколишній світ з вчителем? Чи бачать вони зацікавленість педагога в спільній співпраці? Відповіді очевидні.

Пунктуальність. Завжди приходьте вчасно – це чудова звичка, а також гарний приклад для наслідування дітям.

У кожній школі є свій колективний договір, в якому зазначено, коли вчителю приходити до школи. В середньому це за 20 хвилин до початку першого уроку. У цей час вчитель спокійно готує дошку та кабінет для навчання, розкладає необхідний роздатковий матеріал, переглядає конспект уроку та енергетично налаштовується на роботу. Можливо, когось збадьорить філіжанка кави або ковток прохолодної води, дехто виконує дихальні вправи перед робочим днем. Найголовніше – це бажання віддавати знання дітям, а коли існує  внутрішня гармонія із собою, тоді й результативність роботи підвищується.

Прекрасно коли вчитель під час робочого дня має перерви та відпочинок поміж уроків. Це дозволяє перевести подих, налаштуватись на наступну тему, перевірити зошити, та зрештою, перекусити.

Привітання. Попри посаду та вік першою вітається людина, яка заходить до приміщення. (Чи ви зайшли до вчительської, чи в кабінет, де є маленькі діти немає різниці. Слова вітання будуть першими від вас).

З появою НУШ привітання з учнями набули нових кольорів. Тепер вчителі мають можливість проведення ранкових зустрічей на яких неспішно можна приділити час кожній дитині, запитати про настрій, обговорити погоду, поділитись враженнями від прочитаної книги. Це момент непомітного єднання вчителя з дітьми. За допомогою нескладних вправ ми дозволяємо дітям ставати емоційно близькими один до одного та до вчителя.

Цікавим буде використання методу сторітелінгу (у перекладі з англійської story означає історія, а telling – розповідати, отже сторітеллінг – це розповідь історій), коли педагог викликає певні емоції в учнів під час розповіді цікавих історій.

Також цікавим способом привітання є «Світлофор» з різними символічними зображеннями, де дитина має сама обрати що вона зараз бажає (обійняти вчителя, потанцювати з ним, дати п’ять…). Можна вітатись кожен день на різних мовах світу, можна це робити за допомогою емоцій, під час дотримання карантинних вимог використовувати нестандартні способи (привітання ліктями, колінками, ніжками, підморгуванням).

Зовнішній вигляд вчителя. Сучасні погляди суспільства на життя дуже прогресивні, а вимоги етикету достатньо консервативні.

Естетика в одязі – це насамперед емоційна складова. Завдяки їй учні краще сприймають вчителя як друга. Рекомендуємо проглянути  добірку яскравих образів педагогинь, які вони створили власноруч. 

Щодо сумок або портфелів, то їх треба ставити на підлогу або стільчик. Клатч можна класти на стіл. У магазині «Всеосвіти» ви знайдете найзручніші для вчителя, стильні та якісні фетрові сумки, а також круті шопери для учнівських зошитів. 

Не відкладайте корисні звички на вересень, а спробуйте на час відпустки перевтілитись у дипломатів. Вони навіть наодинці з собою поводяться так, ніби присутні на найважливіших перемовинах свого життя.

Лук’ян Кобилиця:доля ватажка

«Се був гуцул не зовсім звичайний. Високий ростом, стрункий, він був білий на лиці, мав світле волосся, що густими кучерями спадало йому на плечі, і типове подовгасте лице з меланхолійним виразом. Те лице, добродушне, та притім поважне, з великими блискучими очима, дуже нагадувало лице Христа, як його звичайно малюють на іконах. Ся подібність, впадала в очі різним людям, що знали Кобилицю...» – так описував І. Франко депутата австрійського парламенту й керівника селянських заворушень, простого, неписьменного гуцула і героя численних легенд – Лук’яна Кобилицю.

Хоч перекази про народного ватажка склали цілу книгу, біографічних відомостей про нього збереглося дуже мало. Народився він 1812 р. в с. Путила на Буковині (тепер смт. Чернівецької обл.). Тривалий час мешкав у своєму обійсті в с. Плоске, розташованому неподалік Путили. Дружина Кобилиці, гуцулка з відомого на Буковині роду Єрошок, замолоду вважалася першою красунею. Вже 1843 р. в них було шестеро дітей, проте ані документи, ані усні джерела не згадують про їхню подальшу долю. За деякими свідченнями, Кобилиця був досить заможним господарем.

Так звана Русько-Кимполунзька округа, до якої належали села Путила та Плоске, була розташована серед високих Карпатських гір над Черемошем. Північна Буковина, що колись входила до складу Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, з XIV ст. опинилася під владою Угорщини, згодом Молдавського князівства (яке, своєю чергою, перебувало під п’ятою Туреччини) й, нарешті, Австрійської імперії. Українці споконвіку становили більшість населення Північної Буковини, а, проте, мусили не тільки відробляти панщину, а й сплачувати чинш і різні данини поміщикам-іноземцям. Національне життя було обмежене, освіченіші верстви українського населення зазнавали відчутної мадяризації, румунізації, германізації (офіційною мовою в монархії Габсбургів вважалась німецька). Тому боротьба селянства проти поміщицького гноблення, що поступово набувала й національно-визвольного значення, стала провідним суспільним рухом на Буковині XIX ст.

Умови життя в гірських селах, на батьківщині Кобилиці, здавна відрізнялися від тих, що склалися в інших українських землях Австрії. Гуцули, переважно вівчарі й дереворуби, не знали панщини. Хоч ліси та полонини молдавські господарі надавали різним хазяям, у XVII – XVIII ст. ті задовольнялися порівняно невеликою традиційною даниною. Але на початку XIX ст. ліс почали сплавляти Черемошем, а землі, що звільнялися, відводили під ріллю. Поступово поміщики збільшують чинш, накладають данину за випас овець «на панських полонинах» і порубку дров у «панських лісах». Запроваджується панщина, зростають побори. Селяни Буковини скаржаться на поміщиків. Спочатку домагаються виконання грамот молдавських господарів XVII ст., за якими панщина не мала перевищувати 12 днів на рік. Але марно. На початку 40-х pp. селянські заворушення переростають у бунти та збройні виступи. Саме тоді серед їхніх проводирів уперше згадується ім’я Лук’яна Кобилиці.

1839 р. його, підданого поміщика Георгія Джурдувана, було названо серед обраних селянами всегромадських депутатів – «пленіпотентів» («уповноважених»), які мали захищати інтереси сільських громад під час суперечок з панами, подавати скарги тощо. Кожна громада (село) обирала по два депутати. Те, що Кобилиця в 27 років став громадським депутатом, є свідченням його неабиякого авторитету серед селян. А про активні виступи їхнього обранця на захист інтересів українського селянства свідчить, зокрема, такий факт: у серпні 1840 р. рішенням обласного уряду він разом з іншими депутатами був позбавлений права подавати скарги.

Восени 1843 р. селяни Русько-Кимполунзької округи відмовилися виконувати повинності. Вважаючи ліси своєю споконвічною власністю, вони проганяли звідти панських лісничих, відмовлялися також і від сплати державного податку. Цей виступ вдалося припинити лише із застосуванням військової сили. Багато селян було побито різками й киями, а їхніх ватажків, у тому числі Лук’яна Кобилицю, заарештовано.

Діловод слідчої комісії Каетан Пірошка, згадуючи згодом про допит Кобилиці, зазначав, що він «був чоловік з інтелігентним виразом лиця... Великі, чорні, бистрі очі, орлиний гарний ніс, чорний вусок і чорна іспанська борідка надавали йому подобу іспанського гранда. Він відповідав з великою гідністю і наголошував на те, що «ліси наші» і що з гуцулів дідичі здирають неналежні данини». У слідчій справі відзначено і такий цікавий факт: «Піддані з Плоски передали прохання від імені цілої округи дозволити збудувати школу, щоб наші діти мали можливість вчитися, а вчителям будемо самі платити. Ми вже й приміщення підібрали, тільки щоб нам було це дозволено». Оскільки, власне, школи – німецькі, румунські та польські – існували на Буковині лише в більш-менш значних містах, тут, очевидно, йдеться про «дяківку», в якій дячки вчили дітей читати рідною мовою по церковних книжках. Отже, маємо справу з вимогою національної школи.

На початку 1844 р. Кобилиця був битий киями й засуджений до кількох місяців тюрми.

Влітку 1847 р. селянський ватажок знову потрапив до тюрми – «за ошуканство та поширення серед народу фальшивих і тривожних чуток». За деякими свідченнями, перед цим він після тривалої відсутності повернувся додому з якоюсь великою афішею, «майже на сажень завдовжки» (понад 1,5 м), з надрукованими на ній великими червоними літерами. Як припускав І. Франко, це міг бути просто анонс якоїсь лотереї (зауважимо, що серед гуцулів майже ніхто не вмів читати; неписьменним був і сам Кобилиця). Зацікавлені селяни допитувалися, що там написано. Лук’ян Кобилиця «по довгім ваганні» (I. Франко) нарешті оголосив, що це – цісарський патент, за яким ліси й полонини закріплювались за громадами, пани позбавлялися права судити і бити селян, а панщина, як і в старі часи, обмежувалася 12 днями на рік. Про цей «патент» миттєво стало відомо всім у горах. Він викликав могутню хвилю непокори панам, відмови відробляти панщину і т. п. Сам Кобилиця тим часом (до травня 1848 р.) сидів у в’язниці в Чернівцях.

Революційна буря «весни народів» 1848 р. похитнула Австрійську монархію. 25 квітня під тиском національно-визвольних рухів уряд прийняв конституцію. Було оголошено про скасування кріпацтва та вибори до рейхстагу. За законом Буковина обрала до палати депутатів вісім осіб. Це були селяни (п’ять українців-«русинів» і два румуни) й директор гімназії у Чернівцях, німець. Лук’яна Кобилицю обрала Вижницька сільська округа (приблизно 50 тис. виборців).

Наприкінці червня того ж року Кобилиця як депутат рейхстагу прибув до Відня. За словами І. Франка, «у віденськім сеймі Кобилиця, простий, неписьменний гуцул, що не знав німецької мови, не міг, очевидно, відігравати ніякої ролі. Він був німим свідком подій, у яких, певні), 90 відсотків не розумів». Але пізніші дослідження та історичні документи свідчать, що це не так. Лук’ян Кобилиця за допомогою писарів листувався зі своїми земляками, з деякими селянськими скаргами доходив до міністра внутрішніх справ. Поіменні голосування дають змогу простежити, що він разом із так званою «лівицею», тобто радикально-демократичною частиною депутатів, виступав за скасування панщини без будь-якого відшкодування поміщикам. І чи не єдиний серед селянських депутатів у вересні 1848 р. висловився за допущення на засідання і надання слова у рейхстазі делегації революційної Угорщини.

Відомо також, що селянський ватажок був близько знайомий з Іваном Федоровичем, польським депутатом-демократом від Галичини. Якийсь час вони разом жили в одному приміщенні, в готелі для депутатів, у Відні. Напевно, серед знайомих Кобилиці у рейхстазі був і селянин з Галичини Іван Капущак, який вславився полум’яними промовами проти кріпосництва, виступав разом із польськими та австрійськими демократами і навіть ходив у формі віденської національної гвардії.

Разом з іншими депутатами Кобилиці довелося пережити облогу й бомбардування революційного Відня цісарськими військами. І. Федорович згадував про такий епізод: «Раз увечері я стояв на вежі астрономічної обсерваторії; і водив очима за киданими на місто бомбами, за ракетами, що лускали у повітрі, та за величезними пожежами, які в різних частинах міста розливалися, мов криваві озера. В тій хвилі хтось злегка поклав мені руку на плече. Оглядаюсь, а за мною стоїть Кобилиця. Його подовгасте лице в рамці довгого, до плечей волосся було осяяне кривавим блиском пожежі; в його очах меркотів якийсь дивний вогонь, а на устах був усміх. Я запитав його, що він тут робить і чи не страшно йому дивитися на це все? Кобилиця ще раз усміхнувся і, махнувши рукою, мовив: «А що, панцю, якби ми таке в наших горах зробили!». Я не зрозумів, що в нього на думці, – зрозумів аж пізніше, коли почув про його роботу».

Наприкінці жовтня 1848 р. Відень було взято цісарськими військами, а рейхстаг тимчасово розпущено. Кобилиця, як і всі депутати, отримав велику бронзову медаль на біло-червоній стрічці (яка давала вільний прохід і проїзд усюди), а також сертифікат депутата із сеймовою печаткою. З цими магічними для гуцулів атрибутами Кобилиця повернувся на Буковину, де розгортався очолений ним визвольний рух. Зібравши селян, він сказав, що цісар – його приятель і віддав йому всю владу над Буковиною; відтепер ліси, пасовиська і ґрунти належать гуцулам.

Селянський рух, охопивши велику територію, вийшов за межі Вижницької виборчої округи. Кобилиця з групою озброєних однодумців їздив по селах, закликаючи до боротьби проти панів. За спогадами сучасників, ці поїздки мали урочистий характер. Кобилиця повсюди з’являвся з медаллю і шарфом через плече (поширювались чутки, буцімто він врятував цісаря від небезпеки й дістав за це такі відзнаки). За деякими відомостями, зміщував війтів, котрі не виконували його наказів, і організовував вибори нових.

В цей час власті займалися, головним чином, придушенням угорської революції. Не було ясно, чи можна заарештувати Лук’яна Кобилицю, бо закону, який регламентував би порядок припинення депутатської недоторканності, ще не прийняли, й вони діяли дуже обережно. Кобилицю викликали на засідання рейхстагу в Кромеріж (Кремзір), але він не з’явився. Пізньої осені 1848 р. каральні загони почали жорстоко придушувати селянські заворушення. Сам Кобилиця із соратниками пішов у гори (за іншою версією, їздив до революційної Угорщини або переховувався в Галичині, після чого повернувся в гори).

6 лютого 1849 р. рейхстаг позбавив Кобилицю депутатського мандата, як такого, що не з’явився на його засідання (в такий спосіб обминули питання про депутатську недоторканність). Втім і сам рейхстаг було розпущено вже на початку березня 1849 р. Невдовзі за голову Кобилиці оголосили нагороду – 1000 золотих. Але знайти його і привезти «живим чи мертвим» місцевій адміністрації не вдавалось.

Мало-помалу селянський рух на Буковині вщухав, збройні виступи та вияви непокори гуцулів дедалі частіше змінювалися звичайними скаргами. Влітку 1849 р. громадські депутати подали навіть прохання цісарю, в якому намагалися виправдати дії Кобилиці. Але воно залишилося без наслідків.

Нарешті, в квітні 1850 р. Кобилицю схопили. Обставини його арешту залишилися невідомими. Три місяці пробув він у тюрмі військового суду, потім п’ять – при чернівецькому кримінальному суді. Після слідства Кобилицю таємно вислали на поселення до м. Гури-Гомори (тепер Гура-Гуморулуй, Румунія), куди він потрапив уже тяжкохворим (за деякими припущеннями – внаслідок тортур під час слідства). 24 жовтня 1851 р. народний ватажок помер.

Селянський рух на Буковині під проводом Лук’яна Кобилиці мав переважно аграрний характер. Однак об’єктивно він переплітався з вимогами українських депутатів у рейхстазі про об’єднання Східної Галичини й Буковини в єдиний коронний край, вимогами національної школи та розвитку української культури. Так чи інакше, цей рух готував пробудження національної та політичної свідомості українського селянства.

В одному з документів зберігся фрагмент промови Лук’яна Кобилиці перед селянами 1843 р. Гуцульські громади, народ, казав він, – це велетенська скеля, а іноземні урядовці, комісари та поміщики – вода, що протікає біля цієї скелі. Всі вони «пройдуть, як протікає вода, а скеля лишиться непохитною».

 

Скоро розпочнеться навчальний рік: хтось повернеться за парти, хтось сяде за них уперше, а дехто змінив школу і переймається, як налагодити стосунки з новим класом. Що порадити дитині, яка невпевнено почуває себе в класному колективі? 

 Пам’ятка для учнів з нескладними правилами, що допоможуть налагодити взаємини в колективі та ефективно навчатися.

Колектив:

• Будь привітним, компанійським, щедрим. Знання етикету, гарні манери, дотримання правил культурного спілкування ніколи не зашкодять тобі. 

• Не конфліктуй, не втручайся у суперечки, не провокуй інших на агресію. Звісно, лише цього замало для уникнення неприємних ситуацій в колективі, адже в класі всі діти різні (кожен має свій характер та погляди на певну ситуацію). Якщо виникає конфлікт, не соромся звернутися за допомогою до вчителя. Краще попередити неприємний життєвий момент завчасно.

• Щиро допомагай іншим. Нехай ця звичка супроводжує тебе в усіх життєвих сферах. Навчись робити приємне своєму оточенню не чекаючи зворотної подяки, і ти будеш вражений від кількості приємних моментів, які відбуватимуться з тобою кожного дня!

Навчання:

• Урок – це найважливіший момент освітнього процесу. Якщо хочеш запам’ятати максимальну кількість матеріалу, необхідно лише одне: уважно слухати вчителя і не відвертатися. Поговорити з друзями, подивитись у вікно на лапатий сніг можна і на перерві.

• Під час навчання постійно роби нотатки, замальовки, записи того, що тобі здається найголовнішим. Спочатку буде складно згадати, що ж там «закодовано», але з часом це вміння буде тобі все більше допомагати. (Я постійно прошу учнів носити чернетки. Коли я пояснюю домашнє завдання, кмітливі учні з дошки фіксують собі мої поради. Деякі встигають за перерву розв’язати й принести на перевірку свій блокнот.)

• Залюбки виходь до дошки, підіймай руку з бажанням дати відповідь навіть тоді, коли не зовсім впевнений у правильності своїх міркувань. Така ініціативність продемонструє вчителю твою готовність до навчання, роботу на уроці, хід міркувань. У педагога з’явиться можливість підкорегувати  помилки та пояснити незрозуміле саме тобі.

• Коли працюєш у парі, групі, не чекай, поки хтось виконає завдання першим і всім зарахується результат. Будь творчим, креативним, генеруй ідеї та пропонуй своє бачення ситуації іншим дітям. З допомогою перемог і поразок ти будеш набувати впевненості та віри у свої сили.

• Спробуй ставити перед собою невеличкі цілі та досягати їх,  з часом збільшуй до себе вимоги та радій досягненням. Намагайся дізнатись більше ніж від тебе вимагає шкільна програма, тоді ти станеш цікавим співрозмовником не лише для друзів, але і для вчителів. Не залишай розпочату справу незакінченою.

• Завжди намагайся все доводити до кінця, як би важко це не було. Згодом ти зрозумієш, що маєш міцний характер, та можливі труднощі не будуть викликати паніку чи стрес.

А також, дотримуйся режиму дня. Це допоможе систематизувати твою роботу та відпочинок. Не забувай про спорт та прогулянки на свіжому повітрі. Вони допоможуть мати міцне здоров’я та гарний настрій. Пам’ятай про відому з дитинства фразу «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні»

Та як би там не склалось життя, завжди пам’ятай, що найважливіше почесне звання – це просто бути гарною Людиною.

 https://www.facebook.com/432919463584284/posts/1628066244069594/

День пам'яті та примирення

 Звіт учнів 5 класів 

Чортківської ЗОШ-інтернату І-ІІІ ст. спорт.проф.

 імені 

Р. Ільяшенка

Вічна пам'ять тим, хто захищав свою Батьківщину!

 https://www.facebook.com/watch/?v=457066595486390

 

Батьківство

7 ocнoвниx прaвил виxoвaння дiтeй щacливими i уcпiшними

Дo п’яти рoкiв – cтaвтecя дo cвoєї дитини як дo прaвитeля (з пoвaгoю), з 5 дo 15 – як дo coлдaтa (чiткo вcтaнoвлюючи рaмки, рeжим i прaвилa), a з 15 рoкiв – тiльки як дo другa (як дo рiвнoгo coбi). Cтaрoдaвня cxiднa мудрicть

Я, як кaндидaт пcиxoлoгiчниx нaук, який прoвoдив дocлiджeння в oблacтi caмocвiдoмocтi тa caмoрoзвитку, як пcиxoлoг i пcиxoтeрaпeвт, який кoнcультує cтocунки дiтeй тa бaтькiв прoтягoм 10 рoкiв, i як кeрiвник дитячoгo цeнтру рoзвитку, дaвнo прийшoв дo уcвiдoмлeння тoгo, щo Ми i нaшi дiти рiвнi у тoму, щo мaємo прaвo жити нa цiй зeмлi, бути caмими coбoю, мaємo прaвo нa уcпix i щacтя, i в кoжнoму з нac є cвiй пoтeнцiaл рoзвитку.

Aлe, тiльки Ми, як бaтьки, пoвнicтю вiдпoвiдaльнi зa нaшi вiднocини з дитинoю, в рeзультaтi якиx мaє здiйcнювaтиcя oб’єктивнe, вceбiчнe i нaймeнш cпoтвoрeнe нaшими oчiкувaннями i пoмилкoвими пeрeкoнaннями, рoзкриття i уcвiдoмлeння дитинoю її бeзцiннoгo i бeзмeжнoгo пoтeнцiaлу.

Aлe як цe зрoбити?

Прoaнaлiзувaвши бeзлiч книг пo виxoвaнню тa рoзвитку дiтeй, пeрeвiривши i прoпуcтивши їx чeрeз cвiй ocoбиcтий i прoфeciйний дocвiд, я визнaчив 7 ocнoвниx прaвил, уcвiдoмлeння i прийняття якиx кoжним з нac – дoрocлиx, дoзвoлить дaти мoжливicть нaшим дiтям cкoрoтити cвiй шляx дo щacливoгo i уcпiшнoгo життя вiдпoвiдaльнoї людини.

1 Прaвилo. Дитинa – цe iндивiдуaльнicть

Дитинa – caмocтiйнa, oкрeмa вiд нac icтoтa, вoнa пoвиннa i xoчe прoжити влacнe життя. Дужe вaжливo уcвiдoмити, щo нaшa дитинa – нe чacтинa нac, a caмocтiйнa icтoтa, якa мaє прaвo, мoжливocтi i здaтнocтi приймaти рiшeння i здiйcнювaти вибiр.

2 Прaвилo. Зрocтaти рaзoм з дитинoю

Людинa нe нaрoджуєтьcя нa cвiт прoфecioнaлoм нi в oднiй oблacтi, в тoму чиcлi i в прoфeciї бaтькiв. Тoму icтиннo xoрoшi бaтьки рocтуть i змiнюютьcя рaзoм з дитинoю, нaдaючи їй cтiльки cвoбoди i турбoти, cкiльки нeoбxiднo в пeвний пeрioд рoзвитку. Пeрeдaти вiдпoвiдaльнicть дитинi зa її життя, вирiшeння i вибiр вiдпoвiднo цьoму eтaпу рoзвитку – нaйвaжливiшe зaвдaння, якe cтoїть пeрeд бaтькaми.

3 Прaвилo. Бeзумoвнe прийняття

У пeршi рoки життя бaтькiвcькe oтoчeння є для дитини cвoєрiднoю мoдeллю cвiту, i тo, нacкiльки кoмфoртнo, тeплo i бeзпeчнo мaлюкoвi в рoдинi, визнaчaє тe, яким в мaйбутньoму виявитьcя cтaвлeння дo рeaльнoгo cвiту, бiльш cклaднoгo, жoрcткoгo i мiнливoгo. Eмoцiйнe блaгoпoлуччя, пoзитивнe cтaвлeння дo ceбe i cвiту в цiлoму у дитини, a пoтiм i дoрocлoї людини, в знaчнiй мiрi зaлeжить вiд прийняття її бaтькaми.

4 Прaвилo. Вcтaнoвлюйтe нoрми i мeжi

Бaтьки – caмe тi люди, якi пeршими пoчинaють пoзнaчaти мaлюкoвi мeжi дoзвoлeнoгo i зaбoрoнeнoгo, прийнятнoгo i нeприпуcтимoгo.

Виcтaвлeння дитинi кoрдoнiв i нoрм дoпуcтимoї пoвeдiнки нeoбxiднo в пeршу чeргу для нeї caмoї. Цe дoпoмaгaє дитинi cтруктурувaти кaртину cвiту, oрiєнтувaтиcя в ньoму, рoбить oтoчeння бiльш cтaбiльним i пeрeдбaчувaним, a знaчить, бiльш бeзпeчним. Дитинa, якiй нe вiдoмi прaвилa i нoрми, втрaчaєтьcя вiд нeвизнaчeнocтi, вiдчувaє ceбe пoкинутoю, нe вiдчувaє кoмфoрту i бeзпeки, ну a дaлi caмa пoчинaє вcтaнoвлювaти мeжу дoзвoлeнoгo i дoпуcтимoгo.

Aлe як прaвильнo oбмeжувaти:

• Кoжeн рaз звaжити принципoвicть i вaжливicть тoгo, щo caмe ми нe дoзвoляємo, щo зaбoрoняємo, нa щo рeaгуємo нeгaтивнo.
• З caмoгo рaнньoгo вiку вaртo пoяcнювaти i aргумeнтувaти дитинi, чoму caмe цe мoжнa aбo чoму caмe тa чи iншa пoвeдiнкa є пoгaнoю aбo шкiдливoю.
• Пoкaрaний aбo зacуджeний, мoжe бути вчинoк, aлe нe ocoбиcтicть в цiлoму.
• Пoкaрaння нe пoвиннo бути «пoгaним», a мaє бути пoзбaвлeнням «xoрoшoгo».
• Нiкoли нe вaртo принижувaти дитину – фiзичнo aбo cлoвaми.
• Нe мoжнa прoпуcкaти aбo нaдoвгo вiдклaдaти пoкaрaння. Вoнo пoвиннo cлiдувaти вiдрaзу зa пoрушeнням прaвил, зa грубoю aбo нeввiчливoю пoвeдiнкoю.

5 Прaвилo. Тiльки нe лeбiдь, рaк i щукa…

Принципoвe знaчeння для виxoвaння будь-якoї дитини мaє пocлiдoвнicть дiй, caнкцiй, зaoxoчeнь i пoкaрaнь.

Мiнливicть в дiяx, caнкцiї, зaoxoчeння i пoкaрaння. Дужe пoгaнo, якщo нaш нacтрiй впливaє нa тe, щo cьoгoднi ми дoзвoлили дитинi щo-нeбудь, щo вчoрa зaбoрoнили, тoму щo змiнивcя нaш нacтрiй. Рoблячи тaким чинoм, ми руйнуємo i бeз тoгo нecтiйку i гнучку кaртину cвiту дитини.

Вiдcутнicть для дитини єдинoї мoдeлi виxoвaння в ciм’ї. Рoзбiжнocтi з привoду виxoвaння i рeaкцiй нa пoвeдiнку дитини у рiзниx члeнiв ciм’ї – явищe пoширeнe. aлe вaртo пaм’ятaти, як зaпoвiдь i нeпoрушнe прaвилo: дитинa нe пoвиннa знaти прo цi рoзбiжнocтi.

6 Прaвилo. Cтaньтe пoзитивним приклaдoм для дитини

У рaнньoму вiцi дитинa зacвoює знaчну чacтину coцiaльнoгo дocвiду, нacлiдуючи бaтькiв. Нacлiдувaння пeрeдбaчaє нeуcвiдoмлeнe кoпiювaння тиx мoдeлeй пoвeдiнки, якi мaє мaлюк пeрeд oчимa. Тaк щo нe вaртo дивувaтиcя, якщo дитинa чує нaшi прaвильнi i xoрoшi cлoвa, a вeдe ceбe тaк, як Вaм зoвciм нe xoчeтьcя. Зупинiтьcя i oзирнiтьcя.

7 Прaвилo. Прaвильнo cпiлкуйтecя з дитинoю

caмe дитинcтвo є визнaчaльним пeрioдoм для фoрмувaння ocoбиcтocтi Вaшoї дитини. Тoму, зaвжди викoриcтoвуйтe нacтупнi прaвилa cпiлкувaння з нeю:

1.Чacтiшe прoвoдьтe чac з дитинoю, aлe зaймaючиcь cпiльнoю дiяльнicтю, викoриcтoвуйтe фoрмулу: «Рaзoм, aлe нe зaмicть!»

2. Нe зaбувaйтe вiдзнaчaти будь-якi уcпixи дитини, нexaй мiнiмaльнi, нexaй caмo coбoю зрoзумiлi для нac, дoрocлиx. Зaoxoчувaти вaртo caмe рeaльнi рeзультaти, звичaйнo, врaxoвуючи вiкoвi мoжливocтi.

3. Рaзмoвляючи з дитинoю, будьтe зaвжди дoбрoзичливi, викoриcтoвуйтe привiтнi фрaзи.

4. Нeoбxiднe вмiння, якoму мoжнa i пoтрiбнo вчитиcя, вмiння чути влacну дитину. caмe чути, a нe прocтo cлуxaти. Викoриcтoвуйтe «aктивнe cлуxaння».

5.Рoзмoвляйтe з дитинoю «oбличчям дo oбличчя» нa рiвнi oчeй! iнaкшe дитинa cприймaє Вac з пoзицiї «звeрxу вниз» i вiдчувaє тиcк.

6. Чacтiшe кaжiть прo cвoї пoчуття дитинi. Вoнa пoвиннa чути, щo її люблять, приймaють i пiдтримують!

7. Oбiймaйтe i глaдьтe cвoю дитину нe мeншe 5 рaзiв нa дeнь!