День пам'яті та примирення

 Звіт учнів 5 класів 

Чортківської ЗОШ-інтернату І-ІІІ ст. спорт.проф.

 імені 

Р. Ільяшенка

Вічна пам'ять тим, хто захищав свою Батьківщину!

 https://www.facebook.com/watch/?v=457066595486390

 

Батьківство

7 ocнoвниx прaвил виxoвaння дiтeй щacливими i уcпiшними

Дo п’яти рoкiв – cтaвтecя дo cвoєї дитини як дo прaвитeля (з пoвaгoю), з 5 дo 15 – як дo coлдaтa (чiткo вcтaнoвлюючи рaмки, рeжим i прaвилa), a з 15 рoкiв – тiльки як дo другa (як дo рiвнoгo coбi). Cтaрoдaвня cxiднa мудрicть

Я, як кaндидaт пcиxoлoгiчниx нaук, який прoвoдив дocлiджeння в oблacтi caмocвiдoмocтi тa caмoрoзвитку, як пcиxoлoг i пcиxoтeрaпeвт, який кoнcультує cтocунки дiтeй тa бaтькiв прoтягoм 10 рoкiв, i як кeрiвник дитячoгo цeнтру рoзвитку, дaвнo прийшoв дo уcвiдoмлeння тoгo, щo Ми i нaшi дiти рiвнi у тoму, щo мaємo прaвo жити нa цiй зeмлi, бути caмими coбoю, мaємo прaвo нa уcпix i щacтя, i в кoжнoму з нac є cвiй пoтeнцiaл рoзвитку.

Aлe, тiльки Ми, як бaтьки, пoвнicтю вiдпoвiдaльнi зa нaшi вiднocини з дитинoю, в рeзультaтi якиx мaє здiйcнювaтиcя oб’єктивнe, вceбiчнe i нaймeнш cпoтвoрeнe нaшими oчiкувaннями i пoмилкoвими пeрeкoнaннями, рoзкриття i уcвiдoмлeння дитинoю її бeзцiннoгo i бeзмeжнoгo пoтeнцiaлу.

Aлe як цe зрoбити?

Прoaнaлiзувaвши бeзлiч книг пo виxoвaнню тa рoзвитку дiтeй, пeрeвiривши i прoпуcтивши їx чeрeз cвiй ocoбиcтий i прoфeciйний дocвiд, я визнaчив 7 ocнoвниx прaвил, уcвiдoмлeння i прийняття якиx кoжним з нac – дoрocлиx, дoзвoлить дaти мoжливicть нaшим дiтям cкoрoтити cвiй шляx дo щacливoгo i уcпiшнoгo життя вiдпoвiдaльнoї людини.

1 Прaвилo. Дитинa – цe iндивiдуaльнicть

Дитинa – caмocтiйнa, oкрeмa вiд нac icтoтa, вoнa пoвиннa i xoчe прoжити влacнe життя. Дужe вaжливo уcвiдoмити, щo нaшa дитинa – нe чacтинa нac, a caмocтiйнa icтoтa, якa мaє прaвo, мoжливocтi i здaтнocтi приймaти рiшeння i здiйcнювaти вибiр.

2 Прaвилo. Зрocтaти рaзoм з дитинoю

Людинa нe нaрoджуєтьcя нa cвiт прoфecioнaлoм нi в oднiй oблacтi, в тoму чиcлi i в прoфeciї бaтькiв. Тoму icтиннo xoрoшi бaтьки рocтуть i змiнюютьcя рaзoм з дитинoю, нaдaючи їй cтiльки cвoбoди i турбoти, cкiльки нeoбxiднo в пeвний пeрioд рoзвитку. Пeрeдaти вiдпoвiдaльнicть дитинi зa її життя, вирiшeння i вибiр вiдпoвiднo цьoму eтaпу рoзвитку – нaйвaжливiшe зaвдaння, якe cтoїть пeрeд бaтькaми.

3 Прaвилo. Бeзумoвнe прийняття

У пeршi рoки життя бaтькiвcькe oтoчeння є для дитини cвoєрiднoю мoдeллю cвiту, i тo, нacкiльки кoмфoртнo, тeплo i бeзпeчнo мaлюкoвi в рoдинi, визнaчaє тe, яким в мaйбутньoму виявитьcя cтaвлeння дo рeaльнoгo cвiту, бiльш cклaднoгo, жoрcткoгo i мiнливoгo. Eмoцiйнe блaгoпoлуччя, пoзитивнe cтaвлeння дo ceбe i cвiту в цiлoму у дитини, a пoтiм i дoрocлoї людини, в знaчнiй мiрi зaлeжить вiд прийняття її бaтькaми.

4 Прaвилo. Вcтaнoвлюйтe нoрми i мeжi

Бaтьки – caмe тi люди, якi пeршими пoчинaють пoзнaчaти мaлюкoвi мeжi дoзвoлeнoгo i зaбoрoнeнoгo, прийнятнoгo i нeприпуcтимoгo.

Виcтaвлeння дитинi кoрдoнiв i нoрм дoпуcтимoї пoвeдiнки нeoбxiднo в пeршу чeргу для нeї caмoї. Цe дoпoмaгaє дитинi cтруктурувaти кaртину cвiту, oрiєнтувaтиcя в ньoму, рoбить oтoчeння бiльш cтaбiльним i пeрeдбaчувaним, a знaчить, бiльш бeзпeчним. Дитинa, якiй нe вiдoмi прaвилa i нoрми, втрaчaєтьcя вiд нeвизнaчeнocтi, вiдчувaє ceбe пoкинутoю, нe вiдчувaє кoмфoрту i бeзпeки, ну a дaлi caмa пoчинaє вcтaнoвлювaти мeжу дoзвoлeнoгo i дoпуcтимoгo.

Aлe як прaвильнo oбмeжувaти:

• Кoжeн рaз звaжити принципoвicть i вaжливicть тoгo, щo caмe ми нe дoзвoляємo, щo зaбoрoняємo, нa щo рeaгуємo нeгaтивнo.
• З caмoгo рaнньoгo вiку вaртo пoяcнювaти i aргумeнтувaти дитинi, чoму caмe цe мoжнa aбo чoму caмe тa чи iншa пoвeдiнкa є пoгaнoю aбo шкiдливoю.
• Пoкaрaний aбo зacуджeний, мoжe бути вчинoк, aлe нe ocoбиcтicть в цiлoму.
• Пoкaрaння нe пoвиннo бути «пoгaним», a мaє бути пoзбaвлeнням «xoрoшoгo».
• Нiкoли нe вaртo принижувaти дитину – фiзичнo aбo cлoвaми.
• Нe мoжнa прoпуcкaти aбo нaдoвгo вiдклaдaти пoкaрaння. Вoнo пoвиннo cлiдувaти вiдрaзу зa пoрушeнням прaвил, зa грубoю aбo нeввiчливoю пoвeдiнкoю.

5 Прaвилo. Тiльки нe лeбiдь, рaк i щукa…

Принципoвe знaчeння для виxoвaння будь-якoї дитини мaє пocлiдoвнicть дiй, caнкцiй, зaoxoчeнь i пoкaрaнь.

Мiнливicть в дiяx, caнкцiї, зaoxoчeння i пoкaрaння. Дужe пoгaнo, якщo нaш нacтрiй впливaє нa тe, щo cьoгoднi ми дoзвoлили дитинi щo-нeбудь, щo вчoрa зaбoрoнили, тoму щo змiнивcя нaш нacтрiй. Рoблячи тaким чинoм, ми руйнуємo i бeз тoгo нecтiйку i гнучку кaртину cвiту дитини.

Вiдcутнicть для дитини єдинoї мoдeлi виxoвaння в ciм’ї. Рoзбiжнocтi з привoду виxoвaння i рeaкцiй нa пoвeдiнку дитини у рiзниx члeнiв ciм’ї – явищe пoширeнe. aлe вaртo пaм’ятaти, як зaпoвiдь i нeпoрушнe прaвилo: дитинa нe пoвиннa знaти прo цi рoзбiжнocтi.

6 Прaвилo. Cтaньтe пoзитивним приклaдoм для дитини

У рaнньoму вiцi дитинa зacвoює знaчну чacтину coцiaльнoгo дocвiду, нacлiдуючи бaтькiв. Нacлiдувaння пeрeдбaчaє нeуcвiдoмлeнe кoпiювaння тиx мoдeлeй пoвeдiнки, якi мaє мaлюк пeрeд oчимa. Тaк щo нe вaртo дивувaтиcя, якщo дитинa чує нaшi прaвильнi i xoрoшi cлoвa, a вeдe ceбe тaк, як Вaм зoвciм нe xoчeтьcя. Зупинiтьcя i oзирнiтьcя.

7 Прaвилo. Прaвильнo cпiлкуйтecя з дитинoю

caмe дитинcтвo є визнaчaльним пeрioдoм для фoрмувaння ocoбиcтocтi Вaшoї дитини. Тoму, зaвжди викoриcтoвуйтe нacтупнi прaвилa cпiлкувaння з нeю:

1.Чacтiшe прoвoдьтe чac з дитинoю, aлe зaймaючиcь cпiльнoю дiяльнicтю, викoриcтoвуйтe фoрмулу: «Рaзoм, aлe нe зaмicть!»

2. Нe зaбувaйтe вiдзнaчaти будь-якi уcпixи дитини, нexaй мiнiмaльнi, нexaй caмo coбoю зрoзумiлi для нac, дoрocлиx. Зaoxoчувaти вaртo caмe рeaльнi рeзультaти, звичaйнo, врaxoвуючи вiкoвi мoжливocтi.

3. Рaзмoвляючи з дитинoю, будьтe зaвжди дoбрoзичливi, викoриcтoвуйтe привiтнi фрaзи.

4. Нeoбxiднe вмiння, якoму мoжнa i пoтрiбнo вчитиcя, вмiння чути влacну дитину. caмe чути, a нe прocтo cлуxaти. Викoриcтoвуйтe «aктивнe cлуxaння».

5.Рoзмoвляйтe з дитинoю «oбличчям дo oбличчя» нa рiвнi oчeй! iнaкшe дитинa cприймaє Вac з пoзицiї «звeрxу вниз» i вiдчувaє тиcк.

6. Чacтiшe кaжiть прo cвoї пoчуття дитинi. Вoнa пoвиннa чути, щo її люблять, приймaють i пiдтримують!

7. Oбiймaйтe i глaдьтe cвoю дитину нe мeншe 5 рaзiв нa дeнь!

 Сенсаційна знахідка Софії Київської: археологи знайшли речі, що руйнують міфи про Київ.

Фактично, в самому центрі верхнього міста Києва маємо курганне поховання віком 2500 років, на якому і було пізніше закладено фундаменти Софії.

Довгий час вважалось, що Софія була заснована на пустому місці, “на полі поза градом” (літопис), що тут, начебто, нічого не існувало. Але розкопки під керівництвом археолога Тимура Бобровського, які ведуться від 2018 р. по теперішній час, виявили зовсім нову інформацію.

Про це розповідає киянин Ігор Полуектов.

Причиною для досліджень стало утворення провалля землі над однією з ділянок підземних споруд, за 27 м від північно-західного кута Софійського собору.

На глибині 2 м натрапили на залишки інгумаційного жіночого поховання. Завдяки цій знахідці, а також сукупності ряду інших ознак вдалося атрибутувати поховання і пов’язати його з племенами підгірцівсько-милоградської культури, ареал поширення якої охоплював Верхнє Подніпров’я, північну частину сучасної України до річок Стугна і Південного Бугу. Період розквіту цієї культури припав на першу половину VІІІ – початок ІІІ cт. до н. е. – час, коли встановились і зміцнились регулярні контакти її спільноти із представниками скіфської культури.   
Фото: Ігор Полуектов. Facebook Фото: Ігор Полуектов. Facebook

Знайдена шпилька і, відповідно, саме поховання, попередньо датуються V – IV cт. до н.е. На сьогодні це найдавніша археологічна знахідка на території садиби Софії Київської – об’єктів раніше кінця Х – початку ХІ ст. до цього часу не було знайдено.
Читайте також:

Київ античний: на місці Подолу ймовірно було грецьке місто і римське військове поселення

Фактично, в самому центрі верхнього міста Києва маємо курганне поховання віком 2500 років, на якому і було пізніше закладено фундаменти Софії. Археологи готові підтвердити, що закладення фундаментів храму відбувалось мінімум двічі, різним способом і у різний час.
Фото: Ігор Полуектов. Facebook Фото: Ігор Полуектов. Facebook

Ще однією цікавою знахідкою, про яку розповів керівник експедиції Тимур Бобровський, стала деталь для печатки, датована за культурним шаром в якому вона знайдена, - другою половиною XIV ст. Очевидно, що ця печатка була пов'язана з Київською митрополією при Софії Київській (Кафедральному митрополичому храмі), де був архів, куди приходили листи зі всього світу. Він продовжував своє існування і в післямонгольський час, листи відправлялись, скріплювалися печатками.

Ця знахідка спростовує міф про повне знищення Києва під час татарської навали. Більше читайте тут: https://tsn.ua/tourism/sensaciyna-znahidka-sofiyi-kiyivskoyi-arheologi-znayshli-rechi

 

Як Северину Наливайку вдалося помститися за смерть свого батька – історія однієї війни

Северин Наливайко відкриті джерела

За масштабами дій Наливайко не може рівнятися з відомими володарями гетьманської булави. Але ім'я його добре знає кожен українець. Хто ж він? Козацький лідер? Месник чи розбійник? Історія, яку пригадує 5.ua – лише одне з питань, на яке історія має відповідь

Досі тривають суперечки про те, як насправді звучало ім'я Наливайка – Павло, Шимон, Семен, Северин, Семерин, Семерій. Семерієм називав він себе сам у чотирьох відомих його листах. В більшості актових джерел його ім'я наведене саме так. Чи можна вважати це ім'я варіантом імені Северин, під який українці знають Наливайка?

Життя Семерія Наливайка до початку його самостійної діяльності в 1594 році маловідоме. Вважається, що він народився в Гусятині (нині Тернопільщина). Рік народження невідомий. Хоча найімовірніше, що це була І пол. 60-х рр. XVI ст.

Батько Семерія був небагатим. Деякі джерела називають його шевцем або кушніром (швець одягу з хутра і шкір). Але цілком обґрунтована версія, що Наливайки належали до дрібного боярства. Особливо активними у знищенні боярства у ІІ пол. XVI ст. були магнати і пани українські й польські, які за рахунок боярських земель збільшували свої маєтки.

У такі лещата потрапив і батько Наливайка. Пан Мартин Калиновський, який дістав від короля землю на Поділлі, забрав у Наливайків наділ. А за опір панській волі так побив Северинового батька, що той загинув від ран. Згадуючи це в листі до короля, Семерій писав, що з Калиновським за злочин не судився, "кошту і накладу, якого право потребує, як бідний пахолок, не маючи". Цей вираз може бути непрямим підтвердженням боярського походження Наливайків. Адже Семерій не сумнівався у своєму праві судитися з паном як з рівним. Ілюзія рівноправності довго зберігалась серед приниженого боярства. І термін "пахолок" – слуга – вживався у XVI ст. переважно стосовно боярства.

Запорізькі козакивідкриті джерела

Після смерті батька Наливайки переїхали в Острог, до старшого сина Дем'яна. Можливо, брат забрав Семерія до себе раніше, для навчання в Острозькій академії. Далі його улюбленим заняттям стало козакування – або військові виправи проти татар, або степові й річкові промисли в "дикому полі". У XVI ст. воно було поширеним серед вільного люду. Козакували переважно влітку. Зимою козаки відпочивали і займалися господарством. Наливайко писав: "Бавився за молодих літ за багатьох гетьманів козацьких багато, на багатьох місцях у землях неприятельських хлібом козацьким".

У походах, сторожах і засідках Наливайко засвоїв тактику боротьби проти турків і татар. Пізніші молдавські походи Наливайка прямо перегукуються з попередніми виправами, особливо на Тягин (Бендери) у 1583 і 1587 роках. Гострий запах пороху на стінах Тягина, двобій у степу, допомога досвідченого січовика у скрутну хвилину – все це було частиною школи козакування, яка накладала відбиток на вдачу людини на все життя.

Військові вміння Наливайка привернули увагу старого князя Костянтина Острозького. Той запросив Семерія на службу. Ким служив Наливайко в князя, точно невідомо. Можливо, сотником надвірного війська – щось на зразок особистої охорони. Старший брат Семерія Дем'ян Наливайко був священиком у придворній церкві Острозького і його помічником в освітянських і релігійних справах. Побут магнатів, шляхти, політична боротьба в країні та в міжнародних відносинах – потрапляли в поле зору сотника. Різні політсили вважали його, загалом безпідставно, інструментом великої політики князя Острозького, австрійського ерцгерцога Максиміліана чи канцлера Яна Замойського.

Тоді ж починається боротьба низового козацтва на чолі з Криштофом Косинським проти Острозького. Наливайко мимоволі опинився в ролі противника своїх недавніх соратників. У складі військ князя він виступав проти козаків, зокрема, в битві під П'яткою. Навряд чи він брав участь безпосередньо в бою, бо охорона вступала в дію лише у виняткових випадках.

Розвідувальний роз'їздвідкриті джерела

У повідомленні запорожцям Наливайко заявив, що він перебував "на службі в київського воєводи ще раніше їхньої (козаків – авт.) війни з останнім, коли ж непорозуміння, що виникли між ними, закінчилися війною, тоді вже його власна честь не дозволила йому полишити воєводу, хліб якого він їв задовго перед тим і в службі якого перебував на даний час". Цікаво, що запорожці, які часто походили із служилого українського боярства, сприйняли пояснення Наливайка.

Службу в Острозького Наливайко продовжував і після битви під П'яткою. Та події козацького руху, який не затихав до кінця 1593 р., оминули його. Козацтво воювало на Подніпров'ї, а до Волині, де був осередок володінь Острозького, не досягло.

Рух під прийнятою назвою "повстання Косинського" не зазнав поразки, як писали в СРСР. Козацтво навіть поповнилось, насамперед за рахунок втікачів. Однак з кінця 1593 р. козацька активність на волості різко спала. Адже козаки переключилися на військову діяльність проти турків і татар.

У 1593 р. почали боротьбу проти панування турків Угорщина і Семиграддя, підтримані Австрією. Визвольний рух розгортався у Румунії та Молдові. Після низки невдач турецький уряд призначив на 1594 р. загальну мобілізацію своїх збройних сил. У похід із 50-80-тисячною Ордою мав рушити і кримський хан. Татари мали пройти через Західне Поділля, Галичину і Карпати на угорські землі з півночі. Але ці землі належали нейтральній Польщі. Османський султан відправив до Кракова посланця з вимогою пропустити орду. Виникла небезпека походу татар через Україну. Польський уряд, не маючи сил боротися, звернувся до охочих створювати загони для оборони кордонів країни.

Тут на історичну арену виходить Наливайко. У квітні 1594 р., з дозволу Острозького, він збирає загін "охочих людей" і висувається на брацлавське прикордоння. У кінці квітня 1594 р. Наливайко повідомляє канцлеру і великому гетьману коронному Речі Посполитої Яну Замойському, що під його керівництвом "товариства немало до купи зібралось" і просив використати його там, де є потреба.

Козацька розвідкавідкриті джерела

Загін Наливайка нараховував до 2,5 тис. чоловік – значне, як для ополчення, військо. Влада дала на це офіційний дозвіл. За Наливайком потяглося немало дрібних шляхтичів і слуг-бояр, які зважали на його зв'язки з домом Острозьких. Піднялися й ті, хто раніше козакував. У Наливайкові бачили брата-козака.

Поділля, яке жило в очікуванні близького розорення, загін Наливайка зустріло з розпростертими обіймами, ще й постачало продовольство. А скарги подільської шляхти на Наливайка почалися, лише коли татарська небезпека минула. Навесні ж він мав загальну підтримку населення, зокрема шляхти. І лише кам'янецький староста Я. Потоцький, досвідчений воїн і адміністратор, ще до татарського походу попереджав: "про Наливайка певен... що нам клопіт учинить".

Люди Наливайка повністю довіряли йому, бо у подальшій боротьбі він спирався на власний загін, який серед сучасників називався "полк Наливайка".

У травні 1594 р. Кримська орда вийшла з Перекопу і почала переправу через Дніпро. Спроби запорожців на чолі з кошовим Богданом Микошинським затримати їх були безрезультатні. Татарам допомагала турецька флотилія, підтягнута в гирло Дніпра.

Наливайко, який чекав татар на Поділлі з квітня, на початку червня 1594 р. зробив рейд-розвідку назустріч ворогові уздовж лівого берега Дніпра. Навпроти Тягина він розгромив фортецю Паркани з околицями, де осідали турецькі піддані. Знайшов і знищив татарський чамбул, захопив декілька тисяч коней, приготовлених для походу в Угорщину, і спокійно повернувся на Поділля. Його резиденцією став Брацлав, мешканці якого підтримували козаків.

Наливайку знадобилися союзники. Природним рішенням було об'єднання із запорожцями. Діяльність Наливайка навесні 1594 р. збігалася з діями низового товариства. Запорожці на поч. 1594 р. здійснили два походи проти турків у Придністров'я і зав'язали контакти з Австрійським двором. Тому, попри колишній конфлікт, Наливайко направив на Січ посланців.

БІй козаківвідкриті джерела

Переговори наливайківців із січовиками описав посол австрійського імператора до запорожців Еріх Лясота: "Першого липня прибули двоє посланців від Наливайка, знатного козака, що за декілька років до того служив київському воєводі проти запорожців, коли ці останні перебували у відкритій ворожнечі з воєводою. Тому запорожці були вороже настроєні проти нього і вважали його ворогом. Посланці повідомили, що Наливайко з 2 чи з 2,5 тис. козаків наздогнав татар у Молдавії, відбив у них... від 3 до 4 тис. коней. Але, дізнавшись, що запорозьке військо страждає від нестачі коней, він готовий розділити з ними здобич і подарувати їм від 1500 до 1600 голів, щоб назавжди залишитись їм другом. Але, оскільки чесне лицарство підозрює його у ворожих намірах, він бажає з'явитися в їхнє коло, скласти посеред нього свою шаблю і спробує виправдатись від зведених на нього звинувачень. Якщо ж лицарське коло по-старому визнає його неправим, він сам запропонує відрубати йому голову його власною шаблею. Він має надію, що вони задовольняться його поясненнями, визнають їх змістовними і вважатимуть його своїм другом і братом".

Наливайко визнав зверхність над собою Запорозької Січі. І козаки це зауважили. Ще й слова Наливайка були підкріплені походом на татар і дарунком – кіньми, які потрібні були запорожцям для походу в Молдавію. Запорожці ухвалили послати в Молдавію загін на чолі з Григорієм Лободою, а Наливайка запросити до об'єднання з ним. Відносини наливайківців і запорожців були діловим співробітництвом у молдавських походах. При збереженні взаємної упередженості.

У дні переговорів козаків Казі-Гірей раптово перетнув Молдавію, де на нього чекало продовольство. На початку липня через Буковину татари вдерлися на Покуття.

Поляки не помітили маневру й не попередили жителів про небезпеку. Польний гетьман Станіслав Жолкєвський і Наливайко, який перебував на Брацлавщині, опинилися в глибокому тилу татар на схід від них. Похід татар очікувався через Брацлавщину. Тобто Наливайко стояв у найбезпечнішому місці, а вже за його спиною знаходився Жолкєвський.

Прорахунки польського командування були для Галичини катастрофою. Татари спалили Снятин, Товмач, Чешибіси, Тисменицю, Галич, Калуш, Долину. У полон не брали, бо вирушали в далекий похід, а тільки різали і палили. Біля Самбору татар зустрів Ян Замойський. Але ті, обдуривши його, через Карпати пішли в Угорщину. Цей приклад розвінчує міф про захист українських земель поляками. Коли уряд Польщі за пів року знав про напад, оборона знайшлася лише тоді, коли небезпека нависла саме над польськими територіями.

Запорізькі козакивідкриті джерела

Наливайко дізнався про татарський прорив надто пізно, кинувся услід. У перших днях липня він опинився в Барському повіті. З місцевих маєтків забрав понад 200 коней, багато корів та продовольства. Біля Бару Семерій "приготував людей як до бою... і послав наперед себе, аби йому 80 возів дано і стація". Навколишня шляхта відмовилася задовольнити його вимоги. Тоді Наливайко заявив, що іде проти татар, але по дорозі назад обіцяв узяти Бар і розправитися зі старостою Гульським.

Опинившись після невдалої гонитви під Теребовлею, він нарешті відплатив своєму давньому ворогу М. Калиновському: "Чималий полк людей зібрався з різних сторін, як з тутешнього Подільського, так і Київського, Руського, Волинського, Брацлавського воєводств і з інших гірських околиць, яких було близько 4 тисяч". Спочатку зайняв Теребовлю. Наливайківці взяли 160 коней, порох і харчі.

Після цього Наливайко подався до Гусятина – центру володінь Калиновського. Місто мало укріплений замок і нападник вдався до хитрості.

Зранку 20 липня Наливайко послав до місцевого урядника свою людину – Грибовського, який раніше служив у родичів Калиновського. У замку Грибовський попросив урядника сніданку для своїх панів і виїхати зустрічати їх за місто. Той наказав приготувати сніданок і поїхав за місто назустріч гостям, де потрапив у руки наливайківців. Ті через відкриті ворота дісталися замку, де на них чекав сніданок. Місцева залога від несподіванки не чинила опору, а пізніше виправдовувалася, що "не сподівалась ніякої небезпеки, особливо від домашніх".

Наливайко особисто цікавився коморами М. Калиновського. Там було зібрано 16 тис. золотих, золоті й срібні прикраси, коштовний посуд, цінності, одяг. Козаки забрали також, як скаржився Калиновський, "усі скриньки з привілеями на його спадкові маєтки". Не забули наливайківці про місцевий арсенал: "забрали гармату, 150 сміговниць з гаківницями, 200 півгаків з рушницями і 10 півбочок пороху, 500 куль до гармати, 3 барила куль до сміговниць і гаківниць, 3 барила куль до півгаків і рушниць", різне спорядження. За містом прихопили 310 коней. Калиновський зазнав збитків на 50 тис. золотих, не рахуючи втрат держави (зброя у замку).

На 20 липня 1594 р. Наливайко, крім Теребовлі й Гусятина, спустошив шляхетські маєтки в Городку, Сатанові, Тлустому, у Зіньківському та Барському повітах, забрав там понад 2 тис. коней і зброю.

Про липневий рейд Наливайка на Західне Поділля і в Галичину писав С. Гульський у листі до сенаторів Речі Посполитої: Наливайко "вчинив вторгнення... від Брацлава по саму Теребовлю... держави РП полупив". Він попереджав коронні власті (це вже друге попередження після листа Я. Потоцького) про необхідність вгамування козаків, "щоби та сваволя пожежею всіх не дійшла".

Пограбовані шляхтичі найбільше журилися не через втрату речей, а через маєткові документи. Пани Добромирські подали скаргу на Наливайка за забрані привілеї, згадавши про майно лише побіжно. Наливайко, який при дворі Острозьких засвоїв механізм феодальних відносин, міг робити це свідомо, щоб завдати ворогові відчутних втрат.

Далі буде...

За матеріалами д. іст. н. Сергія Леп'явка

<div><a href="https://vseosvita.ua?rl=744740" target="_blank">Всеосвіта</a> › <a href="https://vseosvita.ua/library/orientovnij-perelik-dokumentacii-aku-vede-klasnij-kerivnik-331839.html?rl=744740" target="_blank">Перейти на сторінку документа</a></div><iframe src="https://vseosvita.ua/library/embed/02003jy5-5028.docx.html" frameborder="0" marginwidth="0" marginheight="0" scrolling="no" style="border:0;border-width:0" width="636" height="636"></iframe><a href="https://vseosvita.ua/site/registration?rl=744740" target="_blank"><img alt="Курси, вебінари, олімпіади. Портал «Всеосвіта»." src="https://vseosvita.ua/b/600-90.jpg" /></a> Version:0.9 StartHTML:00000137 EndHTML:00000207 StartFragment:00000171 EndFragment:00000171 SourceURL:https://vseosvita.ua/lp/plus

Определить языкundefined

undefined

Звуковая функция ограничена 200 символами

Настройки : История : Обратная связь : Donate

Закрыть

18 травня 1944 р. - трагедія кримських татар.

18 травня 1944 року – день початку депортації кримських татар, один з найтрагічніших епізодів в історії Кримського півострова. Сама операція, проведена військами НКВД, тривала лише три доби. Стільки часу знадобилося, щоб під дулами автоматів завантажити майже двісті тисяч осіб у товарні вагони.

Уже в перші півроку депортації загинуло тридцять тисяч кримських татар – кожен п'ятий представник народу

Але поїздка у важких умовах стала лише першою смертельною перешкодою з безлічі, які ще треба було пережити спецпереселенцям. Відсутність житла, їжі і будь-яких інструментів для обробки землі – шанси вижити на чужині були мінімальними. Уже в перші півроку депортації загинуло тридцять тисяч кримських татар – кожен п'ятий представник народу. Це офіційно підтверджена цифра, що фігурувала у звітах НКВС Узбецької РСР.

Інформація про кількість загиблих ретельно приховувалася від населення, і тому кримські татари були змушені таємно вести перепис представників народу. За його даними, до кінця шістдесятих років ХХ століття загинуло 46% від загального числа депортованих.

Одночасно в Криму викорчовується все кримськотатарське – туди заселяють жителів інших республік СРСР, переважно з Росії та України, а кримськотатарські топоніми отримують нові назви. Навіть смерть Сталіна нічого не змінює – кримським татарам заборонено повертатися на батьківщину до 1989 року.

Після анексії Криму російська влада шанувати пам'ять невинно убієнних фактично заборонила

Після повернення додому, в Крим, кримські татари докладають багато зусиль для увічнення пам'яті жертв депортації. Роками замовчувана тема нарешті стає публічною, щоб уже назавжди бути в фокусі суспільної уваги.

В останні роки найважливішою подією в справі збереження пам'яті про депортацію та її жертв ставали щорічні багатотисячні жалобні мітинги в Сімферополі.

Але після анексії Криму російська влада вшановувати пам'ять невинно убієнних фактично заборонила.

Сторінки історії Кримського ханства та історії Криму – в новому проекті Крим.Реалії, відеоблозі кримського історика Гульнари Абдулла «Tugra».

Тугра – ханська печатка, символ кримськотатарської державності, своєрідний ключ до розуміння нинішніх проблем Криму.

Автор тексту і ведуча – Гульнара Абдулла, режисер – Фатіма Османова, оператор і режисер монтажу – Ельдар Халілов, автор ідеї та продюсер – Еміне Джеппар.

Авторська музика Усеїна Бекірова.

•